Розділ 3

Довге золотисте волосся Ірени Домбровської Тарас побачив біля стійка реєстрації на рейс Київ – Алмати. «Стільки років минуло, а вона зовсім не змінилася», – подумав Тарас. Ірена помітила його теж.

- Мój bohater, - закричала вона своїм дзвінким голосом через увесь зал і замахала одразу двома руками. Коли він підійшов, вона рвучко його обняла, пригорнулася до нього грудьми і легко торкнулася своїми губами його губ. Потім повисла у нього плечах, сміючись і радісно щебечачи. Тарас зовсім не був готовий до такого бурхливого вияву емоцій і спробував відсторонити жінку. Але жест вийшов несміливим, і Ірена його проігнорувала.

- Ой, а де пальчики загубив? - Запитала вона, побачивши його правицю. - Війна?

- Донбас, – відповів Тарас. - Як чоловік і діти, - спитав він жартома.

- To nie moje, - відповіла Ірена, сміючись.

- А потім, мій герой – це ти, Тарасику. Як ти тоді врізав жовніру. Жах.

Тарас цей випадок добре пам'ятав, одного з лютневих днів 2014 року він отримав два сильні удари гумовим кийком, коли витягував її з розпочатої нею ж бійки. Тоді вона підійшла впритул до групи спецназівців, і несподівано вдарила ногою під ногу їхнього командира, що стояв спиною до неї. Офіцер від несподіванки та болю впав на коліно, а на неї кинулися спецназівці. Їм назустріч – побратими із сотні Богдана. І сам Богдан. Він відштовхнув бійця, який схопив Ірену, маючи намір її затримати. І той упав на асфальт. Іншій спецназівець ударив Богдана гумовою палицею по плечу. І ще раз, поки Богдан приходив до тями. І його, і Ірену побратими витягли з колотнечі. І все це знімав оператор Ірени.

Відео, на якому майданівці захищають молоду журналістку, на яку нападає спецназ, могло стати черговою сенсацією. Але не стало: один зі спецназівців ударив палицею по голові оператору, а потім витяг з відеокамери і розтоптав касету зі знятим матеріалом. А оператор попав до лікарні.

У січні-лютому 2014 року 22-річна журналістка центрального варшавського телеканалу Ірена Домбровська працювала у Києві. Тоді весь світ обійшов сюжет, знятий її оператором під час «кривавого Хрещення». Точніше, 20 січня: Ірена ходила за командиром загону «Беркута» і питала: «Ти хочеш його вбити»? Питання стосувалося молодого хлопця із сотні Дикого, який потрапив пляшкою з коктейлем Молотова у металеву пряжку на плечі бійця «Беркута». Пляшка розбилася і на бійці спалахнув одяг, він отримав серйозні опіки.

Ще один її відео сюжет став супер популярним за місяць. 20 лютого на Майдані снайпери вбивали людей. Протестувальники зносили їхні тіла на розу вулиць Михайлівська та Костьольна і акуратно складали у ряд. Щоб потім евакуювати в морг. Ось ця низка мертвих тіл, показана в сюжеті Ірени Домбровської, і стала світовою новиною. Після чого доля українського президента Віктора Януковича була вирішена, для усього світи він став вбивцею.

Ірена здавалася цілковито безстрашною і часто опинялася в місцях по-справжньому небезпечних. І з нею, на відміну від її операторів, ніколи нічого не траплялося. І ще в роботі її відрізняла відсутність будь-яких комплексів і безпардонність, яку вона вміло видавала за наївність блондинки. А вона дійсно була красивою жінкою. Тож для неї не було закритих тем та недоречних запитань.

Тарас знав її як автора сенсаційних матеріалів, знятих чи написаних на Майдані, але про нього вона ніколи не згадувала і не писала. Та й зустрічалися вони рази два-три, і жодного разу не спілкувалися особисто. А з лютого 2014 року Тарас її жодного разу не бачив.

На стійці реєстрації вони роздрукували посадкові талони та оформили багаж. Досить довго стояли у черзі до пункту догляду. І прийшли до посадкового гейму, коли посадка вже розпочалася. Але Ірена зайшла в розташований поруч «Дьюті Фрі», довго вибирала і нарешті купила пляшку дорогого французького вина. До літака вони увійшли останніми.

- Гарне вино. Прошу пана довезти цю пляшку до мого готельного номера, - сказала вона Богданові, сміючись.

Аеробус авіакомпанії Air Astana вилетів з аеропорту Бориспіль пізно ввечері, час польоту становив чотири з половиною години. І Ірена явно збиралася використати ніч за призначенням.

- Можна я посплю? - спитала вона Тараса, як тільки літак набрав висоту. І, не чекаючи відповіді, лягла на плече чоловіка. Покрутилася, шукаючи більш зручне положення. І вже за кілька хвилин вже спала.

Поведінка Ірени неабияк бентежила Тараса - Ірена поводилася з ним так, ніби у них були давні та близькі стосунки. Хоча цього не було. Він знав і поважав Ірену як хорошого журналіста і віддавав належне її безстрашності. Але рівень їхнього знайомства, на думку Тараса, не передбачав обіймів і цілування в губи під час зустрічі. І сопіння у нього на плечі.

Він не був ханжею, але не був і ловеласом, у його консервативному патріотичному товаристві це не віталося. Але найбільше його сердило, що у спілкуванні з ним Ірена домінувала, нав'язувала йому певний рівень відносин, ніяк не зважаючи на його думку. Тарас подумав, що правильно було б обережно відсунути від себе головку жінки, нахилити її до вікна. Але щось його утримувало. Уві сні вона здавалася такою маленькою і слабкою, так довірливо до нього притискалася, що суворого бійця накрила хвиля ніжності. І він сидів нерухомо, втупившись у монітор, вмонтований у спинку розташованого попереду крісла. І намагаючись зайвий раз не рухатися.

На екрані маршрутом їхнього польоту пересувалася фігурка літака. Ось вона перетинає Чорне море, пролітає над територіями Грузії та Азербайджану, над Каспійським морем, над безмежними степами Казахстану.

Цього разу зимова ніч виявилася дуже короткою – літак летів на схід. І коли він ішов на посадку, то вже світало. Приземлився літак о 6:30 ранку за місцевим часом, який випереджав київський час на 4 години.