Нерест щуки

  В густій темряві кімнати було чутно тільки сопіння сплячого кота. Накривши свою мордочку хвостом, Чарлі прийняв форму бублика, витягнув задні лапи і, як поважний стариган, видав такий протяжний звук, що чоловік голосно засміявся. 

- Ех Чарлі, Чарлі... - почулось приглушене плескання долонею і байдуже котяче позіхання. 

  Світла не було вже декілька годин. Через нещільні римські штори зрідка в кімнату потрапляло місячне сяйво, проте воно ніяк не допомагало розгледіти чорного кота. За довгі роки чоловік чудово вивчив звички свого вірного компаньона і ясно знав, де він зараз і в якій позі. Ситий Чарлі спав на краю ліжка.

  Закінчення року видалося доволі яскравим. Новий колектив і новорічна вечірка гарно розбавили байдужість, що останнім часом заполонила життя, а нові речі, які мали доставити з дня на день, тішили його. Смаку їжі він досі не відчував, але апетит помалу повертався, і під кінець року чоловік виглядав свіжим і цілком нормальним. Не думаючи про час, сховавши під покривало руки, намагався розслабитись і навчитись не звертати увагу на холод. Снігу не було. Сіре місто, ніби вайлуватий бегемот, лежало в долині гірських річок. Мороз ще не набрався сили, щоб скувати бистрину, але там, де річка робила різкий поворот, в приямці, де на зиму збирались зграї червонокнижних вусачів, місячним світлом виблискувала крига. Скоро почнеться нерест щуки. Потім весняний хід підустви, а далі - виліт хруща. Як він чекав на цей коротенький період року, коли потужне клювання головнів може вирвати вудлище з рук... Через паталогічну нетерпимість до холоду зимою чоловік не рибачив вже декілька років. Це не була лінь - ні. З віком він почав цінувати комфорт і аж ніяк не був готовий стовбичити на вітрі з закоцюрблими пальцями заради шансу відчути боротьбу за життя на кінці тонесенької волосіні. Рибу він майже не їв, тому, акуратно відчіпивши улов від гачка, з безмежною вдячністю відпускав її на волю.

  Ніч навалювалась на місто. Годинника чоловік не бачив, просто, не чувши за вікном генератора з місцевого магазину, знав, що стрілки перевалили за десяту. Чарлі, нахлебтавшись води з акваріуму вискочив йому на ноги. 

- Ходи малий сюди, разом тепліше... 

  Щиру посмішку з його обличчя раптово стер телефонний дзвінок. "Щось трапилось..." - промайнула думка, і якусь мить завагавшись, чоловік різко глянув хто дзвонить. Турбувати в такій пізній порі могли тільки через якусь серйозну причину. 

-Алоооо, привіт... - почулось затяжне і веселе вітання.

-Так... - трішки не сміливо відповів чоловік.

-Я скучив...

  Запала миттєва пауза затишшя. Хутко зірвавшись з ліжка, м'якшим голосом він відповів: 

-Я теж...

  Цей дзвінок був справді не очікуваним. Провалившись в колодязь власної свідомості, чоловік, ніби рак-відлюдник, вже декілька тижнів не міг знайти свою мушлю. В пустій квартирі він постійно готувався до розмови, проте не сподівався, що вона відбудеться прямо зараз. З голови миттєво вилетіли заготовлені фрази, а на сухих від холоду долонях виступив піт.

-Я довгий час не міг додзвонитись до тебе.

-Так, я знаю, твій номер був заблокований. Як в тебе справи тату?

  Тиша, яка витала в квартирі, стала настільки гнітючою, що Чарлі вийшов в коридор... Спальню наповнило яскраве світло. В двір заїхало таксі, було чутно, як з машини хтось виходить. Голосно гримнули двері в під'їзд, п'яний сусід гучно піднімався сходами вгору. 

-Все добре, дякую. Ти як?

  Неприховано, по доброму, батько відразу відчув тепло. В очах з'явився блиск, а на щоках виступив рум'янець. З телефону доносилось безтурботне хлопчаче щебетання. Розповіді про школу, щедро перемішані підколами і насмішками з однокласників, повністю розтопили серце чоловіка. В притаманній для себе манері, під дзвінкий голос сина, навпомацки він вийшов з спальні і зайшов в дитячу. Ця кімната була ще темнішою. Через цупкі штори сюди не потрапляло світло місяця, але світла йому і не треба було. З того часу, як в дитячій кімнаті перестали робитись домашні завдання, нічого не змінилося - речі сина досі стояли на своїх місцях. Батько торкався їх рідко, тільки коли протирав пилюку. Ця частина квартири була набагато теплішою, тому він стягнув з своєї лисої голови капюшон.

-В нас сьогодні на десерт твій улюблений брауні. Ти ще пам'ятаєш його смак? Не забув?

-Звичайно...

  В очах раптово закрався сум, і батько, з усієї сили намагаючись стриматись, завмер на холодному килимі.

-Радий за вас.

-Знаєш, я сумую за нашими спільними "обнімашками". Чому мама пішла від тебе?

  Не зробивши жодного кроку, батько стояв на місці. Кров, що відступила від лиця, тільки підкреслила монументальність моменту, перетворивши чоловіка на сіру і втомлену постать.

-Мені це не відомо. Думаю тобі краще запитати в неї...

  Розуміючи фатальність ситуації, на яку ніяк не може вплинути, він застив. В порожній квартирі було чутно тільки його важке дихання.

-Вона сказала, що розлучається з тобою...

  Чоловік знав, що сім'ї вже не судилось бути разом, але почути таке від власного малого було важче, ніж батько міг собі уявити.

-Вона сказала, що ти не хотів робити ремонт, не хотів машину з коробкою автомат і не міг їздити з нами відпочивати...

 Підлога в дитячій кімнаті провалилась і батько стрімголов падав в безодню... В очах потемніло, по щоці поповзла сльоза, а комок в горлі, здавалось, зараз розірве його кадик. Зібравши всю волю в кулак, чоловік мовчав...

-...але ж в нас нормальна квартира... і класна машина... і навіть подорожували ми багато всюди...

  В голосі підлітка звучав дорослий тон розчарування.

-...хіба через таке розлучаються?

  Падіння закінчилось страшним ударом об скелі на дні. Поламаний і мокрий від сліз, батько спробував зібратись до купи і, крізь зуби, зумів щось промимрити.

-Не знаю...

  Підлітки - це особлива каста. Здається, майже дорослі люди, але, коли їм зручно, вони вдають із себе милих і невинних янголят.