РОЗДІЛ 8

– Смерті моєї хочеш? – відсапнула я. – Навіщо так лякати?

Макс сидів поруч на ліжку і очей з мене не спускав. В мене серце виплигувало з грудей від такого різкого пробудження. І одразу настрій зіпсувався.

– Що ти тут робиш?

Я точно пам’ятала, що закрилася зсередини. Отже, у чоловіка був ключ від кімнати, що, авжеж, логічно, але це відбирало в мене необхідне почуття захищеності.

– Ти хропеш, знаєш? – загадково запитав мене Ведмідь.

– Настільки голосно, що ти навіть прийшов мені про це повідомити? – нахмурилась я і потягнула ковдру на себе. Даремно, взагалі-то.

По-перше, з-під Максової дупи нічого витягти не вдалося, а по-друге, прикриватися не треба було – я лягла спати у футболці. Але інстинкт захиститися спрацював: погляд чоловіка змушував відчувати себе голою.

– До всіх твоїх недоліків, ти ще й хропеш, – звів брови до купи Макс.

– Яких ще недоліків? – не зрозуміла я.

– Не вмієш готувати, тримати язика за зубами, притягуєш до себе неприємності…

– І погано розбираюся в людях, бо здатна на легковажні зв’язки, так? – допомогла йому у повній характеристиці я. – Ти сьогодні не з тієї ноги встав чи це твій звичний стан?

– Я ще не лягав.

– Тепер зрозуміло, чого ти періодично на людей кидаєшся, – кивнула я. – З хронічним безсонням людина і не на таке здатна. Ти небезпечний тип, Максим Ведмідь. Встань-но, я хочу звідси вибратися.

– Вибач мені, – раптом видав чоловік, але навіть з місця не зрушив.

– Не треба навіть намагатися власні гріхи відмолити, я й так знаю, що не хроплю.

– Хропеш.

– Ні.

– Добре, ти дуже кумедно посапуєш, Яніно, – гимикнув Макс. – Але я не про це.

– А про що ще? Не всі компліменти зранку для мене зібрав? То ти вже оголоси весь список, будь ласка, не тримай все в собі – це шкідливо. А потім спокійно розійдемося, щоб ніколи більше не зустрітися.

Ведмідь скривився.

– Я про вчорашнє. Вибач, що наговорив тобі тут після вечері.

– Тобто ти не спав не через те, що гугнив список венеричних хвороб, якими я могла тебе нагородити?

– Перестань, – звів брови до перенісся чоловік та зашарівся. Судячи з реакції, сьогодні йому дійсно було соромно за свою вчорашню поведінку. І чому в мене на серці одразу від цього потепліло? – Вибач мені. Я – йолоп.

– Краще звучить, ідіот, – не збиралася полегшувати йому задачу я.

– Я – ідіот, – слухняно повторив Макс, дивлячись на мене цуценячим поглядом.

– Ще й ревнивий, – додала я. – А у тебе на це, між іншим, взагалі немає повноважень. Ми чужі люди, і я не заслуговую, щоб до мене так мерзенно ставились.

– Я знаю, – кивнув чоловік. – Пробачиш?

Він вказав на тацю, що стояла на тумбочці біля ліжка. На мене чекала ранкова кава та канапки.

– Навіть не знаю, що й думати. Ти, часом, до безсоння не маєш ще й біполярний розлад?

– Це ще чого? – нахмурився Макс.

– Бо поводишся занадто дивно. В мене навіть з’являється думка, що спілкуюся з двома різними чоловіками. Брата-близнюка не приховуєш?

– Ні, я один такий в родині, – відповів Ведмідь.

– Навіть не знаю, чи поспівчувати, чи порадіти за твою матір.

Макс гимикнув.

– Краще порадій, бо вона і зі мною ледь ради давала, я вмів гарненько залити сала за шкуру, та й досі…

– Навіть сумнівів не маю, – не втрималась від чергового кпину я. – У Соломії твій характер.

– Тепер я на собі відчуваю його недоліки і переваги, – погодився Макс. – Я приніс тобі дорожню сумку, яка залишилася внизу, легкий перекус,  лікувальну мазь для ноги…

– А ти запасливий, – здивувалася я. – Всю ніч план продумував?

– Так. Ні. Треба подивитися ногу. Дозволиш?

Ведмідь так кумедно нітився та намагався залагодити свою провину, що я розтанула.

– Гаразд. Тільки не зламай, – пошуткувала з ним я. – А то ще довго буду сидіти в тебе на шиї та заважати в будинку.

– Я обережно, – попередив мене він, але від першого ж дотику чоловіка я все одно сіпнулася. – Боляче?

Не казати ж йому, що в мене сироти на шкірі з’явилися, як реакція на обережні доторки Макса?

– Трохи.

– Потерпи, зараз повинно стати легше, – сказав чоловік.

Він зняв фіксуючу пов’язку та почав обережно, навіть ніжно, втирати в мою шкіру мазь.

Ведмідь збрехав. Легше мені не стало. Тільки гірше! Бо від його уваги, доторків та такої неочікуваної турботи в мене замість крові по судинах наче вогонь почав текти…

Я ніколи не помічала за собою особливої пристрасності, але поряд з Максом в мене ледь зірочки з очей не сипали!