РОЗДІЛ 6

Це було дивно: мовчки переглядатися з семирічкою і відверто пасувати їй.

Соломія мала такий важкий погляд, що мене дрижаки брали.

Час, як на зло, наче сповільнився – Макс не поспішав повертатися. Я ж не знала, що робити з його дочкою. Чи, скоріше, як позбавитись її надлишкової уваги.

– Гх-м… А ти любиш мультики, Соломіє? Можливо, щось подивимося? – спробувала знайти вихід з цієї неприємної ситуації я.

– Я знаю нащо ти тут з’явилася, – суворо видала дівчинка, проігнорувавши моє питання.

– Авжеж знаєш, – повільно відповіла я, не роблячи різких рухів. – Я приїхала по роботі, продати будинок.

І нехай зараз рушниці поряд не було, але я взагалі не знала як себе поводити з цією дивачкою, тож почувалася розгубленою.

– Це ти татові можеш локшину на вуха вішати.

– Я не люблю локшину.

– А мене не проведеш, – намурмосилась Соломія. – Ти приїхала, щоб залізти до мого батька в ліжко.

– В мене власне ліжко дуже зручне. В місті, – одразу відповіла я, навіть не встигнувши здивуватися такій агресивній та дорослій версії. – Нащо мені чуже ліжко?

– Але ти повинна знати: нам ніхто не потрібен. Тож забирайся звідси, поки жива і здорова.

– Ти мені погрожуєш? – вирячила очі я.

От це так поворот!

– Просто попереджую, – гимикнула Соломія: не дівчинка, схоже, справжній монстр.

– Я залюбки заберуся з вашого життя, коли вирішу свої справи, а з вашого будинку при першій же нагоді. Якби не травмована нога…

– Навіть не здивуюся, що ти це спеціально влаштувала, аби підібратися до тата ближче, – закотила очі дитина.

– Мені здається, що ти мене з кимось плутаєш, – нахмурилась я.

Так, Макс мені подобався, але я не збиралася будувати з ним нічого серйозного. Тим більше, що така охоронниця поруч, як Соломія, у будь-якого відіб’є бажання зближуватися з батьком цієї харцизяки.

– Знаю я вас, зміюк. Тільки і встигай відбиватися.

Я захлинулася обуренням, але навзаєм сказати нічого не встигла.

– Що тут у вас відбувається? – повернувся Макс.

Судячи з його вигляду було зовсім незрозуміло, як багато він встиг почути.

– Нічого особливого, обговорюємо повзучих гадів, – стенула плечима я, очі дівчинки при цьому розширилася. Гадала, що я буду на неї жалітися? Не на ту натрапила.

Я навіть в школі сама вирішувала власні проблеми, а зараз взагалі не збиралася заїдатися з Соломією. Як би вона не пнула губи, а все одно залишалася просто дитиною. Лютим на весь світ звіренятком.

– Я думав, ти боїшся всіляких гадів, – підморгнув мені Ведмідь. – І точно не цікавишся ними.

– Ти ще погано мене знаєш, в мене широке коло інтересів.

– Ось телефон, – простягнув мені апарат чоловік. – Я ж казав, що він нікуди не дінеться.

– Навіть не розбився, – здивувалася я. – Пощастило.

Я проглянула список дзвінків – пропущені були від Нони – і нахмурилася.

– Добре, ти поговори, а ми поки що розігріємо пізній сніданок. Так, Соломіє?

Дівчинка скривилася.

– Я вже поїла.

– А ми – ні. Допоможи мені на кухні, будь ласка.

– Гаразд, я не залишу вас помирати від голоду, – відповіла вона. – Бо ти без мене, як без рук, так, тату?

– Саме так.

– Тоді ти не будеш проти винагородити мене за відповідальність, корисність та гарну поведінку? – посміхнулася дівчинка.

– Як саме винагородити? – одразу напружився чоловік.

Я не прислухалася до їхньої розмови, тим більше, що вони доволі скоро пішли з кімнати. Натомість набрала Нону.

– Ой вэй! Ну наконец-то ты родила, Янина! – почула я голос Нони. – Еще чуть-чуть и я собиралась подавать в международный розыск. Только на этом острове такие телодвижения несколько проблематичны. Хотя я думаю, что мудрая еврейская женщина всегда найдет выход из любой ситуации.

– Пробач, не мала змоги говорити, – розповідати про свою травму я не хотіла, знаючи характер жінки, це просто даремно її схвилювати. – Що сталося?

– Сталося, скажеш тоже, – пирхнула Нона. –  Иногда, моя девочка, ты слишком вежливая. Абрам уже бы спросил, что у меня за срачка, и хорошо, что ты не мой муж, Янина.

– Я теж радію з цього приводу.

– Ой вэй! Вот только не нужно намекать на мой несносный характер, лялечка. Шо бы ты знала, такую идеальную супругу, еще днем с огнем не сыщешь – сама иногда удивляюсь своим талантам.

– Нона, нагадаю, що це дзвінок за кордон, тож…

– Дожилась! Даже с названной матерью поговорить не хочешь. Геволт! Когда ты успела отбиться от рук? Я же только-только уехала, Янина.

– Якщо ти подзвонила тільки щоб потеревенити, то ми це зробимо, як приїдеш. Тож я відключаюся.