РОЗДІЛ 1

Мій найкращий в житті секс щойно відбувся у якійсь комірчині нічного клубу.

Голова паморочилася від власної сміливості та неймовірних відчуттів, які я отримала від цього випадкового експерименту. Сама не знаю, як наважилася, але…

– Ух…

Це було неймовірно!

Я ще не віддихалася, але вже мала змогу це визнати. Хоча б подумки.

Чоловік, який засвітив зірки перед моїми очима, навіть не роздягнувся. Все сталося поспіхом, без імен та розмов.

Мені також не довелося оголюватися, якби зараз хтось нагодився сюди, то подумали б, що ми ведемо світську бесіду. Хоча…

Кому я намагаюся брехати?

Між нами й досі висіла напруга, було тяжіння та нікуди не поділася хімія, яка й притягнула одне до одного.

Ми побачилися біля бару. Одного погляду на кремезного здорованя з темними, як гіркий шоколад, очима мені вистачило, щоб в крові раптом почав вирувати вогонь. Що дивно, бо здавалося, після Адама я перетворилася на крицю, скелю, сніжну королеву і ніколи не відживу.

І хоч я була у клубі з найліпшою подругою, але насилу змогла сконцентруватися на нашій розмові, бо постійно відчувала зацікавлений погляд незнайомця. Він наче пропалював мене наскрізь та кликав у подорож землями задоволення, куди я вже й забула дорогу.

– Я на хвилинку, – через деякий час пообіцяла я Олі та вирішила вмитися в туалеті. Треба було охолонути.

Але я не дійшла до пункту призначення. Здоровань перестрів мене в коридорі і далі…

Це був виклик.

Це були адреналінові гойдалки.

Це був ризик, який я собі за майже тридцять років ніколи не дозволяла.

Красунчик не накинувся на мене наче дикун, він просто поглянув в обличчя і відчинив двері, наче запросив всередину.

Мовчки. Без слів, які були зайвими у грі наших тіл.

А в мене видався важкий тиждень. Ні, місяць. Та що там місяць! Рік.

Останній рік життя, коли я намагалася оговтатися після розлучення з чоловіком та втримати бізнес, був насправжки пекельним. Навіть ворогу не побажаю. Хоча…

Мабуть, та раціональна Яніна, якою я була майже двадцять чотири години на добу, взяла б гору, якби не кривувата посмішка незнайомця.

Вона наче говорила мені: «Ну що ризикнеш спробувати?»

Було в цьому чоловікові щось таке, що змусило мене відкинути страхи та відважитися. Я дозволила собі відчути себе слабкою у мужніх руках здорованя, осідлати гребень пристрасної хвилі та загубитися у задоволенні.

А потім…

– Добре перепихнулися, – сказав він, застібаючи ремінь. – Дякую, солоденька.

Така вдячність одразу мені поперек горлянки встала, тому я спромоглася тільки на охрипле:

– Ага. Їжте, не обляпайтеся.

Незнайомець гимикнув і якось дивно на мене зиркнув. Кутик його рота поповз у натяку на усмішку, але у повноцінну не перетворився.

Трясця цим губам, які спокусили мене на таку помилку!

– Залюбки. Але це не вписується в моє правило одного разу.

– Правило одного разу? – перепитала його я.

– Вдруге вже не цікаво, – знизав плечима чоловік та навіть дверима за собою не грюкнув. Пішов, наче і не було його тут взагалі, наче і не пройшовся по моєму внутрішньому світу, як потужний буревій.

Мабуть, то тільки в мене залишився гіркий присмак у роті і легкість в тілі, яка завадила мені яритися та хоча б нахабну пику незнайомця роздерти на пам’ять.

І добре, що здоровань не сказав свого імені до того, як зникнути з мого життя. Я б не стрималася від прокльонів чи хоча б ляльки-вуду.

«Але чого дивуватися, Яніно? – подумки запитала себе, коли поверталася до подруги. – Ти ж повелася як справжня… прости Господи… Тож не дивно, що саме таке ставлення і отримала від чоловіка».

– Щось твоя хвилинка надовго розтягнулася, – помітила Оля. – В туалеті черга?

Та краще б він за хвилинку впорався, може не так образливо було б… А то ще й досі всередині приємні хвилі накочували, якщо не згадувати моменту, коли здоровань відкрив рота.

От міг би з користю ним скористатися, а так…

– Черга була до народження, і я, мабуть, забула її зайняти, щоб отримати мозок.

– Ти? – пирхнула подруга. – Не сміши мене, Яніно.

– Я серйозно, – похмуро додала я.

Хоча розуміла сумніви Олі. Я завжди була відмінницею що в навчанні, що в житті, звикла прагнути до найкращого, досягати успіхів, але й розважатися не забувала. Щоправда, ризикувати ніколи не любила. Все змінило розлучення.

Після нього я наче іншою жінкою стала: спраглою до життя.

– Бо зараз лусну від сміху і це буде на твоїй совісті, – попередила мене вона. – На відміну від декого, я в туалет не навідувалася. Хоча коктейлі вже просяться назовні.

– Я теж.