Ясно,що нічого не ясно II

Ввічливо-ласкаве привітання і запрошення увійти розплющили Артемієві очі. Передним стояв елегантний усміхнений юнак у чорному оксамитовому костюмі з білим жабо. Дещо старомодний одяг сидів на хлопцеві  бездоганно. Золотаво- карий погляд випромінював доброту і гостинність. Тьома нарешті видихнув і переступив поріг. Важкі броньовані двері з вишневого дерева м яко зачинилися за ним.

Невеличка подорож коридорами велетенської ,як здалося журналістові, квартири ,і ось  перед ним просторий кабінет з білосніжними стінами, старовинними (але не помпезними) шкіряними меблями та книжковими полицями від підлоги до стелі. Тут були також картини,якісь вази, моторошні дерев яні маски з далеких країн... Всього багато,нічого лишнього і все на своїх місцях. Навіть компьютер на дубовому столі з ніжками у вигляді драконячих лап органічно вписувався в інтер єр.  Артем зацікавлено озирався довкола. Під напливом нових вражень і розбурханого професійного інтересу на язиці крутилось безліч питань,та поставити їх виявилось нікому, бо носій розкішного жабо кудись зник, а когось іншого в полі зору не спостерігалось.

Зненацька в ніздрі вдарив  аромат свіжозавареної кави, а в мозок-- звуки глибокого сексуального конральто:"Вітаю! Дуже рада Вас бачити! ".  Від несподіванки Атрем  здригнувся, хитнуся, безуспішно спробував втримати рівновагу,  і з грацією гігантського океанічного краба напівбоком приземлився в  крісло, що ніби навмисне опинилося поруч..Кришталевий дзвіночок жіночого сміху  легко прибрав ніяковість моменту ,  Тьома у відповідь широко посміхнувся і теж привітався, зручно вмощуючись в просторому кріслі. "Прошу!"- ніжна рука з модним манікюром подала йому витончену порцелянову філіжанку. "Почнемо спочатку.  Повторіть все.що вчора розповіли по телефону,тільки спокійно,по порядку і, якомога детельніше. " Підбадьорений ковтком гарячого міцного дивовижно смачного напою та натхненний естетичним задоволенням від співрозмовниці молодий журналіст детально і яскраво відтворив недавні події аж до факту своєї появи в цьому кабінеті. В черговий раз відсьорбуючи з філіжанки. Артем помітив знайомого юнака в чорному оксамитовому костюмі, що тихенько просковзнув до кабінету і  елегантно влігся на дивані за спиною господарки квартири .

"А потім Ваш секретар запросив мене зайти і  люб язно провів до цієї кімнати"....Розповідь спіткнулась об вираз обличчя Тумановської. --"Сек..."- езопсихотерапевт закашлялась, і ледве вимовила:"Сссекре..хто?"

-Хлопчина. На вигляд років 20-22. Елегантний. В чорному костюмі з білим жабо. Очі золотаво-карі. Та он же він позаду вас. Мабуть,теж моєю історією зацікавився...

Презирливо- зверхнє "Маячняу!" вкотре за сьогодні змусило Артема здригнутися. І моргнути. І побачити чорного кота з білою манишкою ,що елегантно стрибнув на підлогу і,годовито піднявши хвіст покинув приміщення. Ідеальні брови сартифікованого кармолога здивовано злетіли вгору.Вона мовчки перевела погляд з розгублегного обличчя журналіста кудись вглиб кабінету, а потім почала нервово тицяти в той бік наманікюреним пальчиком. Тьома  уважно простежив поглядом вказаний напрямок,  невимовна гама емоцій та думок відбилась на його обличчі , свідомість вирішила" з мене досить", тіло з нею погодилось і м яко осіло на  ворсистий фіалковий килим прямо під ноги розгубленого магістра енергоїнформаціоніки,що все ще тицяла пальчиком в стіну над столом з драконячими лапами. Там зі старовинного портрета невідомого майстра посміхався молодий елегантний красень в чорному оксамитовому костюмі з білим жабо. Золотаво-карі очі сяяли добротою.....

Мозок езопсихолога теж сказав "досить" і Тамара горизонтально присусідилась на килимі до свого пацієнта.Кіт повернувся до кімнати і мовчки витріщився на портрет....