Світ не для кожного частина перша

У "Мурашнику", як завжди то буває напередодні оголошення, зібралась ціла купа народу. Всі з нетерпінням чекали доки на екрані, що висів над барною стійкою, з'явиться зображення залізного лелеки з проліском у дзьобі, обрамлене великими літерами "AOW". Появления логотипу супроводить знайомий кожному жителю Хащів звук — звук органу. Для всіх людей це лиш мелодія, котра вже 50 років поспіль знаменує собою початок відбору. Але я знаю, що саме це за мелодія — 565 Токката і Фуга Йоганна Себастьяна Баха написана ним десь у період з 1701 по 1707 роки. Окрім мене цієї інформації ніхто з присутніх не знав. Воно й не дивно — з моменту створення витвору пройшло трохи більше 500 років, а рівень освіти як впав з початком енергетичної кризи, так з тих пір і не підіймався. Чому ж я володію такими знаннями? Тому що це моя робота. Я — місцевий музика.

Думаю з цього моменту треба трохи детальніше.

Мене звати Дмитро Костенко, 2194 року народження. Мені 17. Я народився в одному із багатьох нижніх міст, що називаються загонами. Номер мого загону 92. Ми, місцеві жителі, між собою називаємо його Хащами, через велику кількість рослинності. Наскільки мені відомо, колись на місці Хащі знаходилося місто під назвою Києв та його околиці. Але то було колись, до кризи, війни та створення загонів.

Що то за загони такі, запитаєте ви? Це такі собі містечка, оточені титановими стінами та укриті куполами з якогось надміцного та прозорого сплаву. У цих містечках ми, нижні, живемо та працюємо заради блага верхніх — добуваємо для них залишки корисних копалин, вирощуємо їжу, створюємо меблі, деталі для механізмів та тому подібне. Чому ми нижні? Відповідь на це питання з'явиться сама собою, якщо вночі подивитися на небо. Саме тоді добре помітно неонове фіолетово—червоне сяйво Ньюворлда, міста світла, міста радості. Міста, що завдяки електромагнітним установкам левітує прямо над першим загоном. Володіє Ньюворлдом компанія "AOW". Саме вони 50 років тому винайшли спосіб та подолали енергетичну кризу у світі, поклавши кінець війні за ресурси. І хоча перемога далася людству надто високою ціною, з тих пір ми живемо у мирі та спокої. Принаймні так кажуть віщуни з телебачення. Так, можливо вони там, на горі, і живуть у мирі та спокої, кожного дня маючи їжу, чисту постіль та вдосталь часу на розваги, але тут, у низу, ситуация дещо інша. Тут нам доводиться кожного дня боротися за продукти харчування та цілий дах над головою. З ким боротися? Один з одним ясна річ.

Так як кожен загон побудований на руїнах колишніх міст, то неважко здогадатися у якому стані знаходиться все навколо. Зруйновані будівлі, відсутність асфальту та наявність кратерів від снарядів на дорогах, спалені лісопосадки, вигорівші поля — такі пейзажі можна спостерігати у всіх загонах, від першого по дев'яносто дев'ятий. У Хащах, до всього того, ще можна додати дерева, які стирчать прямо з будинків та оповиті лозою залишки багатоповерхівок. Така "родючість" у нас з'явилася внаслідок скидання великої кількості добрива з літаків.

Коли були створені загони, кожен з них отримав якесь доручення, яке мав виконувати заради висловлювання нескінченної вдячності компанії AOW за счастливе життя без війни. Дорученням нашого загону стало вирощування сільськогосподарських культур з наступним транзитом їх нагору у Ньюворлд. І допоки ми виконуємо покладені на нас обов'язки, то можемо спати спокійно.

Звісно інші види діяльності у Хащі існують, адже площа загону невелика, поля займають 1/3 з неї, а ось населення набагато більше і робочих місць у аграрній сфері для всіх не вистачає. Можливо це питання можна було якось вирішити, якби AOW займалася контролем народжуваності у загонах. Та їх це мало бентежить. Неважливо що відбувається всередині, головне аби постачання було безперервним та своєчасним. Тому, фактично, ми надані самі собі. Ну, майже.

Раз на рік AOW проводить "Ігри Прощання". У цих іграх 12 жителів одного з загонів проходять випробування, так чи інакше пов'язані зі старим світом. Будь то поїздки на автомобілях з бензиновим двигуном, або ж полювання на доновоствітніх тварин чи, як минулого року, стрільба зі старої зброї. Останні ігри, слід зазначити, були найлегшими для жителів загонів, адже та зброя, яку Ньюворлд вже давно не використовує, у нас все ще активно застосовується. Звісно не все в іграх так легко та прозоро. До основного завдання завжди додаються особливі умови. Наприклад коли були поїздки на автомобілях, ті автомобілі потрібно було ще зібрати та заправити, перш ніж їхати. А ось необхідних деталей та палива було менше, ніж гравців, тому довелося їм боротися між собою за необхідні для перемоги речі. І так у кожних іграх.

Взяти участь в них мріють усі нижні. Ще б пак — участників відразу ж доставляють до Ньюворлду, де вони будуть знаходитися на протязі проведення гри, а переможець і взагалі залишиться там до кінця життя з можливістю забрати із собою родину. До того ж жоден з учасників нічим не ризикує, адже ігри проводяться у спеціальній симуляції. Все це, звісно, звучить прекрасно, але є кілька нюансів.

По-перше 12 гравців відбираються з одного і того ж загону. Тобто лише жителі одного загону раз на рік отримують шанс поборотися за право на нове життя. А загонів, на данний момент, дев'яносто дев'ять. Нескладно здогадатися, скільки часу знадобиться деяким, аби дочекатися свого "счастливого квитка".

По-друге — деякі ігри не мають переможців. Так, інколи завдання настільки складні та хитромудрі, що ніхто з гравців не може з ними впоратися. Зазвичай такі завдання на ювілейних іграх. Десяті ігри були присвячені музиці старого світу і мені досі шкода, що в той час я ще не жив, адже музика(та й взагалі мистецтво), старого світу то мій профіль. Тоді не було переможця, адже ніхто з учасників не знав тих пісень, сюжетам яких треба було слідувати. Двадцяті ігри були присвячені комп'ютерним технологіям, тридцяті — кінофільмам, а сорокові помилковим науковим теоріям 18—20 століття (наприклад Статичного Всесвіту Енштейна).