ГЛАВА 5. МИКИТА

Микита відкрив очі. Голова розколювалася на дві, а то й на чотири частини.

«Ураган, зі мною ще ніколи такого не було - оце вимотала. Я ніби й не пив нічого вчора ... Що ж таке?» - Він присів на ліжку і озирнувся.

У величезній кімнаті панувала напівтемрява. На стінах висіли картини, а з полиць на Микиту дивилися дивовижні істоти. Вікно закривали важкі оксамитові штори, і світло практично не потрапляло всередину.

Йому стало няково.

«Треба валити» - він встав, знайшов речі і вийшов. Ні, вибіг з кімнати.

Коридор, напівтемрява, ще одна кімната, ще кімната ...

«Та де ж вихід?», - Микита метався чужою квартирою, намагаючись заспокоїтися, зосередитися, але думки плуталися. Здавалося, що ані тіло, ані голова не слухалися його.

Боліло все, особливо шия, дихати було важко і дуже хотілося пити ...

Яскраве світло вдарило йому в очі ... Стало нестерпно боляче ...

Він заплющив очі, спробував знову відкрити очі - боляче, ніби лезом.

«Так що ж це таке ?!», - Микита впав ...

Хтось різко смикнув його за плече. Хлопець відкрив очі. Світло більше не різало очі - чи світла стало менше. Силует. Величезна чоловіча фігура схилялася над ним. Микита знову заплющив очі:

- Слухай, - почув він хрипкий голос, - ти дістав уже в піжмурки грати! Ти що опосум? Весь час мертвим прикидаєшся?

- Я .... я ні ... я не прикидався, я впав ... світло, боляче стало ...

- Зрозуміло. Чому ж вона тебе не ... тобто, живим залишила?

- Що ??? Хто вона?

- Ну, ти даєш, хлопець, забув, з ким спав?

- А ви ... Ви, напевно, чоловік?

- Чоловік? Чий? Аліси ??? - Чоловік реготнув, його сміх відбився луною у величезному залі.

Микиті стало моторошно.

- Шия-то як? Болить? І кістки ломить, напевно?

- Так ...

- Буває. Я, до речі, Дмитро - друг твоєї нічної феї. А ти?

- Микита. Я, взагалі-то, ну ... Ви зрозумійте ...

***

Микита ріс в звичайній сім'ї: тато, мама і синок-розумниця. Навчався він добре і подавав великі надії. Їздив на олімпіади як «талановита сільська дитина» і саме це словосполучення не давало йому спокою - він хотів бути городянином.

У 18 років прийшло звільнення, звідки не очікував - аварія, все було якось заплутано, мати і батько загинули. Микита горював, але більше його в селі ніщо не тримало. Він продав батьківську хату і поїхав завойовувати столицю.

Спочатку у нього навіть виходило. Він вступив до престижного вузу і закінчив його вельми успішно. Але з роботою не складалося. Все дрібнота, а хотілося всього: багато і відразу.

Гроші від продажу будинку були давно витрачені, а їсти та пити хотілося постійно.

Хтось із друзів натякнув, що можна трохи підзаробити в нічному клубі -стриптизом.

Микита подумав і погодився.

А потім його побачила Олена і запропонувала попрацювати у неї. У шикарному клубі для заможних дам.

Він прийняв пропозицію. Гроші світили великі, а робота здавалася не важкою.

Аліса стала його першою клієнткою ...

***

- Так, потрапив ти хлопець в історію. Ну, нічого, мабуть, ти їй до вподоби, а це рідкість. Я то її знаю.

- А можна, я ванну прийму?

- Можна. Вона коридором направо.

Микита зайшов у ванну.

«Ого! Стільки косметики, і все з натуральної плаценти. Дамочка і справді не бідна, може, пощастить?», - Він відкрив воду, заліз. Стало легше.

Витерся рушником і спробував розглянути шию ... І тут дійшло - це не дзеркало !!! Це муляж !!!

І в спальні теж не було дзеркал !!!

- Пробачте, Дмитре, а де дзеркало? Я б хотів подивитися, що за рана у мене на шиї.

- Дзеркало? Тут немає дзеркал. Та й навряд чи вони тобі вже знадобляться.

Микита зблід ...

-Так, хлопче, на ось, випий і дочекайся Алісу. Вона все пояснить, - Дмитро простягнув великий келих з червоною рідиною.

- Що це???

- "Томатний сік". Ти пий, пий, легше буде, -  кремезний  красень Дмитро зухвало посміхнувся й вийшов з квартири ...