25.

Наступного дня в обід Іра пила лише чай.

- Ірочко, тобі так погано? – Співчутливо спитала Юля.

- Не дуже погано. Просто їсти чомусь не хочеться. – Відповіла Іра. Вона й сама не знала чи то в неї немає апетиту, чи то настрою щось їсти.

- Вибач, якщо вчора щось було не так… - Мовила Алла.

- Все так. І я вам за це дуже вдячна. Просто мені чомусь раптом…

- Не хвилюйся, Ірочко, все гаразд. Це та велика компанія із Комерційного коледжу дуже шумна була. В мене теж від них голова розболілась. – Вирішила проблему Лідія Петрівна.

- То це із Комерційного коледжу? – Раптом в очах Іри запалав вогник цікавості.

- Так, впізнала кількох викладачів звідти. – Відповіла Лідія Петрівна.

    «Отже, він там працює! – Пронеслось в думках Іри. – Хоча яке мені до нього діло?»  Іра старалась виглядати байдужою, вона тлумачила собі, що він їй нецікавий, але серце по-зрадницьки стукотіло.

     По дорозі додому Іра проходила повз маленький кондитерський магазин і пригадала, що має купити торт для рідних. Завтра п’ятниця, то ж вона поїде до них, а торт купить сьогодні. В магазині приємно пахнуло випічкою, а вибір тортів та тістечок був величезний та на всі смаки. Іра зупинилась на великому шоколадно-горіховому торті. Він виглядав настільки апетитно, що дівчина аж захотіла його спробувати. А потім вирішила купити міні-торт для себе на сьогоднішній вечір. Вона весь час старалась обмежувати себе в такому, аби бути стрункою. Та сьогодні вирішила, що тепер не важливо як вона виглядатиме.

    Вдома Іра підготувала матеріал для завтрашніх уроків, а потім вирішила відпочити. Пошукала по телевізору якийсь детектив (бо дивитись про кохання вже не хотіла), заварила чай та дістала з холодильника міні-торт. І в цей час подзвонили у двері. До Іри нечасто приходили гості. Дівчина вирішила, що це може бути хтось із сусідів. Тому швидко пішла відчиняти двері. А відкривши, мало не знепритомніла! Перед нею стояв Назар! В гарному костюмі та з букетом троянд.

- Привіт, Іринко! – Через кілька мить привітався він. Іра мовчки дивилась. А він продовжив: - Розумію, що несподівано, ти не думай, я не слідкую за тобою. Я попросив твою адресу в однієї хорошої людини… Бо тоді в кафе, я помітив, як ти йшла до мене… я теж хотів… але… - Видно було, що він трохи хвилюється. – То ти дозволиш зайти до тебе мені…

- Дозволила… багато років тому… Ти теж тоді був непроханим гостем… - Сказала Іра, яка вже трішки опанувала себе. – І зараз не відмовлю.

    Довелось заварювати ще одну чашку чаю, а тортик розділити на двох. Квіти вже стояли у вазі, а господиня та гість сиділи за столом на невеличкій кухні. Розмова була трохи напружена. Іра час від часу поглядала на праву руку Назара, точніше на безіменний палець. Він помітив це.

- Я неодружений. І ніколи не був. – Сказав він.

- Чому? – Вирвалось у неї.

- А ти чому не вийшла заміж?

      Обоє опустили очі. Запала мовчанка.

- А хто та жінка, що танцювала з тобою? – Через трохи спитала Іра.

- Так… Донька нашого директора. Дуже настирлива, то ж довелось мені через неї розрахуватись… Я лишився без роботи, але Лідія Петрівна казала, що у вашій школі шукають вчителя фізкультури? Я б міг би спробувати, звісно, якщо ти не будеш проти?

- А чому я маю проти. А звідки ти знаєш Лідію Петрівну?

- Та ми давні знайомі. Саме в неї я про тебе і розпитав…

    А наступного дня вже обоє поїхали до батьків Іри. Родина Іра була здивована таким гостем, та все ж раділа за Іринку. Через пів року Назар зробив пропозицію своїй колишній учениці, а ще через кілька місяців по тому одягнув їй обручку.

- А я ще з першого дня у школі тоді зрозуміла, що ви одружитесь! – Шепнула щасливій наречені подружка Оля.

- То чому ж тоді підсовувала мені інших? – Спитала в неї Іра.

- Так. Зневірилась…

- А і я теж в один момент зневірилась. Та моє серце вірило і не підпускало нікого! – Зізналась подрузі Іра, в її очах палало кохання.

       Потім молодих вітали родичі та колеги. Серед них була і мудра Лідія Петрівна. Вона теж зізналась Ірі, що тоді в кафе відразу помітила, що між Ірою та Назаром є почуття, до того ж взаємні. І хоч вона ледь знала Назара, не втрутитись не могла. Цього ж вечора, щойно Назара відпустила настирлива колежанка, Лідія Петрівна підійшла до нього і заговорила. Спочатку про погоду і роботу, а потім і про особисте. А потім розповіла де живе Іра. То ж Назар і скористався цією  підказкою. Він теж ніяк не міг забути юну школярку. Колись, біляше десятка років тому він не міг собі дозволити таких відносин. А потім не наважувався її шукати. Та коли побачив Іру тоді в кафе, зрозумів, що саме її хоче бачити все життя поруч. І тепер Назар та Іра, щасливі закохані стали на рушничок щастя!