24.

     Атмосфера в кафе була тепла та невимушена.  Іра не була любителькою алкогольних напоїв, та все ж випила з усіма трішки легкого вино, яка злегка розслабляло.  Спочатку говорили про шкільні будні, та згодом розмови ставали більш особистими. Кожна з жінок розповідала про свої сім’ї, здебільшого, про чоловіків.

- Ой, життя після одруження це зовсім не те, що просто зустрічі. – Розповідала Юля, яка недавно одружилась. – Але сімейне життя – це теж романтично! Так що, Іро, якщо тобі твій хлопець пропонуватиме одружитись, кажи «так», не думаючи.

Іра лише кивнула. А ще подумала, що цього мабуть ніколи й не станеться. Але навіщо це знати колегам. Адже вона втекла з рідної школи сюди, аби про неї менше знали.

- Ой, Юлечко, повір мені, щойно з’явиться дитина – всі романтика зникне! – Продовжила розмову Алла. -  Хоча діти роблять шлюб міцнішим.

- Ага. І нерви з появою дітей теж міцнішають. По мірі дорослішання діток! – Додала Лідія Петрівна, в якої син в цьому році став студентом і перебрався жити до гуртожитку. – Але, дівчатка, давайте піднімемо наші бокали за нашу іменинницю! Іринко, за тебе і нехай тебе скоро знайде твоє щастя. До дна!

     Всі підняли бокали і дружньо випили все, що було в них. Іра не хотіла відрізнятись від решти, тому змушена була теж випити вино. Вона навіть не встигла щось з`їсти, як поступила пропозиція потанцювати. Іра знову ж не відмовилась. В Іри злегка паморочилось у голові, але танцювати їй подобалось. Вона розслабилась і стала ловити ритм. І раптом вона побачила його… Того, кого шукала стільки часу! Це був Назар. Вона не могла помилитись. Він майже не змінився, лише трішки змужнів. Він сидів за столом у великій компанії в іншій частині кафе. Там, схоже, теж було в когось день народження. Їхня компанія була дуже гучною. Іра не знала як їй поступити. Просто підійти до нього буде незручно. Але й відпустити його вона теж не могла. Пісня закінчилась і колежанки запропонували повернутись за столик, де вони продовжили святкувати. Продовжували говорити тости, жартувати, тільки тепер всього цього Іра не чула. Вона лише слідкувала за компанією в іншому кінці залу. І коли вона помітила, що ці гості встають до танців, вирішила діяти.

- Вибачте, я ненадовго відлучусь! – Звернулась Іра до колежанок.

- Зачекай, Іринко, я з тобою! – Зупинила її Лідія Петрівна.

    Іра цього не планувала. Але все ж змушена була разом із Лідією Петрівною пройтись до дамської кімнати. Але там вона довго не затрималась, а швидко рушила в бік великої компанії. Адже, нічого страшного не станеться, якщо колишня учениця привітається зі своїм вчителем? Іра трохи пожалкувала, що в цей вечір не вдягла якогось красивого плаття чи хоч би спідниці, та що поробиш, може, більше такого шансу у неї не буде. Вона помітила, що Назар стоїть і розмовляє з якимсь чоловіком неподалік від барної стійки і впевнено покрокувала туди. В якийсь момент він озирнувся і їхні погляди зустрілись. Іра помітила, що він усміхнувся. Але раптом їй перегородила дорогу довговолоса струнка шатенка. 

- Назаре, пішли вже танцювати! – Іра чітко почула її наполегливий голос. – Ти ж не розмовляти сюди прийшов.

    Іра встигла побачити як вона вхопила його за руку і потягла до місця, де танцювали. Іра в розпачі повернулась за свій столик. Вона залпом випила вино, що вже було налите в її бокалі. Їй відразу стало погано і вона знову побігла до вбиральні. А повернувшись, викликала таксі, попросила вибачення у колег та поїхала додому. Виходячи, краєм ока помітила, що Назар й досі танцює з цією дівчиною чи жінкою. А, може, це взагалі його дружина. Та й усміхався тоді він не Ірі, а цій дівчині. А вона вже хтозна чого собі нафантазувала в цю мить. Отже, досить будувати ілюзії – Назар або одружений або у серйозних стосунках і вона йому зовсім не потрібна. То ж потрібно жити без нього, навіть, з думок і мрій треба прогнати його.