23.

      Свої двадцять п'ять Іра святкувати не хотіла. Звісно що, коли приїде додому, то вітатимуть рідні. Для них, як і для колег дівчина вирішила купити торт. А от гучного святкування їй не хотілось.

Після уроків, Іра, а точніше вже Ірина Артемівна запросила кількох колежанок попити чаю із тортом. До Іри прийшли дві молоденьких вчительки і одна чуть старша. Та всі вони вже були заміжні. Чаювання тривало з годину, а коли вже всі зібрались розходитись, найстарша з гостей Лідія Петрівна, спитала:

- Поспішаєш, мабуть, Іро, ще ж вдома гості будуть?

- Ні. Сьогодні нікого не буде. Поїду на вихідні до батьків, то з ними і відсвяткую.

- Тобто, ти хочеш сказати, що у своє день народження ти будеш увечері сама?

- Ну… як раз контрольні на понеділок перевірю…

- Ніде не подінуться твої контрольні! Дівчата, ви сьогодні зайняті ввечері?

- Я теж сьогодні сама. Чоловік у командировці, а малого мама забрала на кілька днів! – Відказала Алла, молода жінка віку Іри.

- Мій чоловік сьогодні на зміні до десятої, тому я теж додому не поспішаю. – Сказала Юля, котра недавно вийшла заміж і дітей поки що у неї  не було.

- А мій чоловік чудово вміє розігріти вечерю і буде зовсім не проти, якщо трішки посиджу в кафе з колегами! Отже, сьогодні о п’ятій збираємось в центрі біля книгарні, там поруч є чудове кафе.

Іра хотіла щось сказати, та Лідія Петрівна жестом зупинила її.

- Ірочко, відмовки не приймаються! Ти запам’ятаєш цей день на все життя!

     Ірі було ніяково відмовити колегам, бо ще подумають, що вона поскупилася, тому довелось погодитись. В кафе Іра одягнулась просто. Строгий вчительський костюм змінила на просту кофтину та джинси. Волосся просто розпустила, злегка підфарбувалась. Але виглядала вона все одно чудово. В двадцять п’ять її фігура вже чудово сформувалась, юнацькі висипки – минули, на обличчі не було жодної зморшки.  Та Іра була невдоволена. «Нащо мені ця краса, коли  немає щастя?!» - Іноді думала дівчина.

       Біля книгарні її вже чекали Лідія Петрівна та Юля. Алла написала, що їде вже автобусом і буде за дві-три хвилини. Коли прийшла Алла, колеги ще раз привітали Іру та вручили їй красивий букет та конверт.

- Ой, не варто було…  - Зніяковіло сказала Іра.

-  Бери і нічого не кажи! Де це бачено, щоб на день народження хтось ішов без подарунків! – Суворо мовила Лідія Петрівна. Довелось Ірі із цим погодитись.

     Іра із приятельками зайняли столик у затишному куточку невеликого кафе, зробили замовлення і продовжили святкувати день народження.