22.

Проминув ще один рік. І ось Іра вже тримала в руках диплом магістра з філології з досить високими балами. Тож Ірі відразу запропонували кілька місць у школах. Одне з них у рідній школі, ще два у місті. Звісно, Іра не бажала жити в гуртожитку або ж винаймати квартиру і прийняла пропозицію від директора рідної школи.

   І все ніби мало б бути добре. Живе в будинку з батьками та братом-підлітком, робота недалеко, зарплата досить непогано за мірками молодого вчителя. Та й працювати з дітьми їй подобалось. Тільки… у серці Іри поселився смуток. Майже всі її місцеві подруги вже мали чоловіків, деякі навіть  дітей. Ось і Оля недавно синочка народила. Всі мають свої клопоти, лише Іра сумує одиноко. Її брат, вже став підлітком, щовечора ходив на прогулянки, не зізнавався, та, напевно, з дівчиною. Мама з татом теж вечеряли, а потім ішли разом дивитись старі фільми. Ірі це було нецікаво та й зайвою не хотіла бути. Тому лишалась на самоті зі своїми думками. А думки в неї були одні – про Назара. Все ніяк він не полишав розум дівчини. «Цікаво? Де він зараз? Може, десь гуляє, може в кафе п’є каву або спить… обійнявши, свою дружину!» - Думки, схожі до останньої Іра гонила геть – не хотіла вірити, що Назар може одружитись. Вона все ще переконувала себе в тому, що йому подобається лише вона. Іра була впевнена, що вона йому потрібна, Але тоді, чому він не шукає її? Бо ж знає, де можна знайти. А вона шукає його. Правда, поки що безуспішно. В соцмережах його немає, або дуже вдало захований під незнайомим ніком. Коли Іра проходила практику, то бувала в декількох школах, але в жодній його не було. Тоді Іра подумала, що можливо він живе в іншому місті. Адже вона не знала як називається його рідне місто.

     Якось вона була черговою у школі. І коли, всі розійшлись, Іри тихенько дібралась до журналів з минулих років і знайшла там прізвище та адресу Назара Михайловича. Та нічого нового для себе не знайшла – прізвище Опанасенко, вона й так знала, а приписаний він у тому ж місті, що й вона навчалась, разом із батьками. Але це було більше п’яти років тому, все могло помінятись. Містечко їхнє було невеликим і вона б мала б хоч раз десь із ним перетнутись, та цього не сталось. Та Іра розуміла, що має знайти його, бо більше ні з ким бути вона не зможе…

      В місцевій школі Іра пропрацювала лише рік. Далі не змогла… Не змогла слухати, як шепчуться позаду «добрі люди», кажучи, що Іра вже майже двадцять п’ять, а вона не те, що не заміжня, а й кавалера немає! Казали, що брат її, хоч і молодший на десять років, та швидше за неї одружиться. Тато і мама теж хотіли одружити доньку, хоч і цього їй не казали. Та натякали, весь час пропонували Ірі кудись сходити. Але куди ж вона піде? В місцевому клубі збирались хлопці і дівчата, значно молодші від неї, подруг усіх вже вона заміж повіддавала, а в гості йти до них якось не хотілось. Ось і вирішила Іра, щоб цього всього не бачити, перебратись до міста. Та й ще була для цього одна поважна, таємна причина – Іра твердо вирішила шукати Назара. Що буде, коли вона його знайде, дівчина не знала, головне – знайти.

       Іра влаштувалась на роботу у школу в місті, неподалік винаймали маленьку квартиру. Тут менше на неї звертали увагу, ніхто не питав про вік, і Ірі було трохи легше. А пошуки все тривали… тільки  безрезультатно.