20.

     Та тітка Женя помилилась. Почуття Іри не минали, а лише збільшувались. Вона більше не бачила молодого вчителя, але думала про нього щодня, щогодини, щомиті… Коли хтось стукав до них у будинок, вона сподівалась, що зараз увійде Назар. Коли двері спортзалу відкривались, вона надіялась, що молодий вчитель повернеться. І зустрічаючи на вулиці перехожих, схожих за статурою, дівчина вдивлялась в їхні обличчя, сподіваючись там побачити знайомі риси… І зараз, одягаючи красиву випускну сукню, дівчина думала про те, що, можливо, до них на свято завітає Назар.

    Та свято виявилось сумним. Не тому, що вона прощалась зі школою, з однокласниками і вчителями, а тому що не прийшов він. Вона декілька разів танцювала з однокласниками, але на місці своїх партнерів уявляла його. А коли всі пішли зустрічати сонце, то мріяла що поруч із нею стоїть Назар. Вона навіть відчувала тепло його руки. Але… його не було. Були інші хлопці та дівчата, та серед них Іра почувалась самотньою.

     А потім – стежка в доросле життя. Потрібно було зробити правильний вибір. Щоб не помилитись, щоб потім не жалкувати. Іра обрала педагогічний. Не тому, що мріяла стати вчителькою, а тому, що так в неї буде більше шансів зустріти його. Вона обрала філологію. Просто тому, що випадково почула, що туди легше вступити. Вчилась Іра непогано, тому добре поздавала вступні іспити.

   І почались сірі студентські будні. Перший час дівчина жила у тітки. Але від неї було далеко добиратись до університету, тому через деякий час Іринка вирішила перебратись до гуртожитку. Батьки проти не були. Вони надіялись, що в гуртожитку Іра знайде собі багато друзів і проводитиме з ними час. Бо живучи в тітки, дівчина ходила лише на навчання і жодних інших справ у неї не було. Не було того щасливого студентського життя, про яке там люблять розповідати колишні студенти. Іра і справді подружилась там із двома дівчатами, які жили з нею в одній кімнаті, і одна із них ще була одногрупницею Іри. Катя і Віка були хороші приємні дівчата. Звичайні студентки, які старалась поєднувати навчання та розваги. Це їм вдавалось. Зранку вони ішли на пари, потім повертались, готувались до наступних занять, а потім ішли гуляти. Вони весь час кликали Іру з собою. Але ні в кіно, ні на дискотеку, ні просто погуляти по парку Іра з ними не йшла.

- Іро, якщо весь час сидітимеш в чотирьох стінах, то ризикуєш лишитись старою дівою! – Якось Ірі сказала Віка.

- Правда, Іро. Якщо не виходитимеш між люди, як кавалера знайдеш? – Підтримувала Віку Катя.

    Іра лише сумно посміхалась їм у відповідь. Та іноді дівчатам все ж вдавалось витягнути подругу з собою гуляти. Та в шумних компаніях Іра почувалась чужою. Одного разу, коли дівчата святкували чиєсь день народження в кафе Іру запросив на танець студент з паралельної групи Дмитро. Видно було, що дівчина подобається йому, він весь вечір не відходив від неї. А потім провів її до гуртожитку.

- Ну як тобі Дмитро? – Спитала подруги у Іри на другий день.

- Нормальний. – Без емоцій відказала дівчина.

- Нормальний? Та він же красунчик. І навчається добре. Зверни на нього увагу, Іро! – Радили подруги. Та Іра було байдуже до Дмитра. Її розум не хотів ні про кого думати окрім вчителя фізкультури. І коли Дмитро проводив її додому, тримаючи за руку, вона уявляла на його місці Назара.