18.

     Шкільна вистава «Попелюшка» пройшла досить вдало. Глядачі довго аплодували акторам. А коли всі вийшли на поклін, Іра шукала поглядом молодого вчителя. Він прийшов, сидів аж в останньому ряду. На хвильку їхні очі зустрілись. І чомусь дівчина побачила смуток у його очах. А коли всі спустились в зал, дівчина помітила, що місце Назара пустує. Він пішов, відразу ж після їхнього виступу, отже прийшов лише побачити її! Іра цьому дуже раділа. Вона ще трошки подивилась виступи інших класів і вирішила піти попити води. А вийшовши з залу, на коридорі перетнулась з Назаром. Він йшов до виходу, несучи дві великих сумки.

- Ваша виступ був чудовим, а ти прекрасно зіграла свою роль! – Усміхнувся вчитель Ірі, коли вони зустрілись біля вузького проходу.

- Дякую. Ви не залишились далі дивитись?

- Я ж казав, що поспішаю. Іринко... - Почав вчитель. Він ніколи її так не називав, і зараз це звучало якось по-особливому. – Ти дуже хороша дівчина, я бажаю тобі, досягти в житті всього про що мрієш. А щоб цього досягти, потрібно просто вірити в свої сили! Зрозуміла?

- Так. Але ви так кажете, ніби прощаєтесь? – Спитала Іра і сама злякалась свого питання.

- Так, Іро. Прощаюсь. Я більше не працюватиму тут вчителем. Це далеко від мого дому, і мені запропонували роботу в місті. Там більша зарплата і все таке… Ти ж розумієш…

- Ні. Не розумію! Невже не можна дочекатись закінчення року? – Раптом випалила Іра.

- Ну я ж зачекав закінчення півріччя. Мирон Павлович справиться!

- То ви лишаєте нас йому?

- Він вже немолодий, та в нього хороший досвід…

- Але… - Іра зупинилась. Вона простягла свою руку і доторкнулась до плеча Назара. – Але мені не потрібен Мирон Павлович… Мені потрібен ти… - В Іри з очей покотились сльози.

- Іро, так не можна, це зайве! Він відійшов на крок від неї.

- Що зайве? Мої почуття?

- Ти ще дитина. Твої почуття ще несправжні, і вони скоро зміняться. – Лагідно мовив Назар.

-Як ти смієш щось говорити про мої почуття! Ти зрадник! – Іра розвернулась у протилежний бік і побігла геть. А Назар важко зітхнув. Насправді, він ще не знайшов роботи в місті, але залишатись тут у нього не було сил. Він бачив, що Іра відчуває до нього більше ніж юнацьку симпатію, але не міг їй відповісти. Тому вирішив, що найкращим вчинком буде піти з цієї школи.