16.

     Рано-вранці Іра почула якусь метушню, схоже, мама збирає Сергійка на шкільне свято. Іра гірко зітхнула – вона пропускає останній новорічний ранок у школі. Потім, всім скаже, що погано себе почувала. Бо ж не може вона піти без костюма. Через деякий час мама зайшла в кімнату до Іри.

- Іринко, чому ти ще встала? – Здивовано спитала вона.

- Я не піду. Я ж не маю що вдягнути?

- Та як же не підеш? У тебе ж є декілька святкових плать, то вибери одне із них!

- Не хочу. Вони надто прості для феї.

- Але ж у вас казка на сучасний лад. Підійде будь-що. Ти не можеш підвести клас.

- Нічого, мамо. Щось придумають. А я себе погано почуваю. Іра лягла на подушку і накрилась з головою. А мама зітхнула і вийшла.

Та через деякий час знову повернулась у кімнату.

- Іринко, швидше вставай! Ти ще встигнеш!

- Мамо, я ж казала, що не піду! – Відмовилась дівчина.

- Тітка Женя привезла плаття!

- Справді?

     Мама розповіла, що вчора тітка не встигла на останній рейс. То ж попросила свого чоловіка привезти її. Та по дорозі, вони застрягли в заметі. Та ще й в такому місці, де не має зв’язку. Довелось пішки йти за допомогою. Один чоловік, погодився прогорнути дорогу трактором, та не хотів їхати в темну пору. Тож запропонував їм заночувати, а на ранок витягнув авто з замету. Чоловік підвіз тітку, а сам повернувся додому. Тітка буде в них цілий день і готова допомогти зібратись Ірі на вечірку.

       Іра швидко вискочила з ліжка і побігла у ванну. До свята лишалось менше години – а фея ще зовсім не готова! На щастя, плаття гарно лягло по фігурі дівчини і вшивати його не довелось. Тітка Женя була теж досить стрункою. А ще вона вміла робити зачіски та макіяж, бо працювала у салоні краси. Отож, за короткий час із скромної дівчинки Іри, вона перетворила свою племінницю на дуже красиву сучасну фею. Ніжне світло-фіолетова плаття, грайливі кучері, маленька діадема та легкий вдалий макіяж – і в дзеркалі Іра не могла себе впізнати. Вона не могла відірвати погляду від свого відображення.

- Донечко, ти спізнюєшся! – Нагадала мама.

- Котра година? – Перепила дівчина. А потім сама поглянула на настінний годинник. – Ах у мене лишається п’ятнадцять хвилин, я не встигну!

     Мама з тіткою заходилась допомагати. Мама принесла чобітки (туфельки Іра має перевзути у школі), тітка допомогла одягнути пальто.

- Зараз принесу шапку! – Крикнула мама.

- Але ж шапка зіпсує зачіску! Я одягну капюшон!

- Ой, змерзнеш, дитино. А ти недавно хворіла! – Зітхнула мама. – Ходімо хоч проведу тебе трохи. Я сказала на роботі, що затримаюсь…

     А надворі снігу й справді намело чимало. Мама взяла з собою віник, щоб прогортати шлях. Вона йшла попереду, а донька за нею. Намагались йти швидко, та не дуже вдавалось.

- Хоч би свято розпочалось з запізненням… - Зітхала Іра.

- А ви що на початку виступаєте? – Спитала мама.

- Так, треті.

- О, це погано! Хоч якийсь автомобіль проїжджав, я б зупинила.

І в ту ж мить почувся гул двигуна. Іра оглянулась і впізнала авто.

- Мамо, не треба. – Тільки й вимовила дівчина. Мама не встигла підняти руку, але автомобіль сам зупинився.