14

   Увечері прийшов лікар, щоб оглянути Іру. Батьки з острахом чекали на його заключну відповідь.

- Що скажете, лікарю? – Обережно спитав тато дівчини, коли вони вийшли з кімнати.

- Температура ще достатньо висока, але не критична. Дихати їй важко, але маленьке покращення є. Я дав їй ліки і вона без суперечок їх прийняла.  Сьогодні слідкуйте, аби температура високо не стрибала, а завтра зранку я до вас зайду. – Відповів лікар.

     А вранці температура майже стабілізувалась, щоки у дівчини порожевіли і вона з апетитом з’їла бульйон, що принесла мама. Лікар після огляду сказав, що хвора поправляється і госпіталізація поки не знадобиться. Всі з полегшенням зітхнула і вийшли з кімнати, а Іра тим часом дістала ще один кубик шоколадки. Шоколадка була дуже смачною, але не вона вилікувала Іринку. Дівчину дуже тішила думка, що саме Назар передав їй цю шоколадку, що він хвилюється за нею, що вона йому не байдужа. І тепер вона хоче якнайшвидше вилікуватись, щоб подякувати йому. А там далі… їй так хочеться з ним спілкуватись…

       Через декілька днів Іра вже не лежала в ліжку, а ходила по кімнаті, а згодом стала виходити і на кухню і у інші кімнати. Вона займалась навчанням і допомагала мамі з хатніми справами. Але їй дуже не терпілось  піти нарешті до школи.

      А ось і настав довгоочікуваний для Іри день – день, коли вона вперше після виснажливої хвороби пішла до школи. Настрій у дівчини був майже святковий, і навіть погода на вулиці відповідала цьому настрою. Вперше в тому році випав сніг, вночі був невеликий морозець, а вранці сонячні промені позолотили покриті інієм дерева, кущі і землю. Іра йшла і посміхалась. Їй так набридло бути вдома. Вона нарешті побачить друзі і його… вчителі з фізкультури, що передав їй такі важливі ліки. Звісно, що не шоколад вилікував дівчину, а турбота, яку вона відчула у проявленому жесті вчителя. А якщо він турбується про неї – отже вона йому не байдужа. І вже сьогодні вона поговорить із ним про це.

      Однокласники дуже зраділи, коли побачили Іру. Особливо, її подруга Оля, яка вже не раз питала у Сергійка коли ж його сестричка повернеться до навчання.

- Ми хотіли йти тебе провідати, та класна керівничка нам заборонила, сказавши, що тобі потрібен спокій. – Зізналась подруга Ірі.

- Так, спочатку він і справді був мені потрібен, та коли я стала поправлятись, то одній вдома дуже нудно…

- А зізнайся, Іринко, а за ким ти найбільше сумувала? – Раптом спитала Оля.

 Іра аж рум’янцем покрилась. «Невже вона щось знає?» - Промайнуло в неї в голові.

- А ти як думаєш? – Не знаючи що сказати, запитала Іра.

- Думаю, що за мною? Правда?

- Ні. За навчанням!

- Що?

- Та жартую. Звісно за тобою! – Сказала Іра, і подруги вкотре за день обійнялись. Хоча Іра все ж обманула Олю.

     А потім Оля від Іри не відходила ні на крок. Іра тішилась, що у неї така хороша подруга, та їй треба було на декілька хвилин втекти від неї. І ніяк цього Ірі не вдавалось зробити. Куди Іра не йшла, всюди за нею слідувала Оля.

- Мені потрібно піти ще до фізкультурника, сказати, що після хвороби мені не можна робити сильні навантаження. – Почала Іра.

- То завтра перед уроком і скажеш!

- Не хочу перед усіма… Схожу сьогодні.

- Я піду з тобою!

- Ні, дякую, краще повтори домашнє завдання з географії, мене то ще не питатимуть! А я й сама справлюсь!

- Ти впевнена? – Оля кивнула. – Ну гаразд.

      Звісно, що Іра була впевнена, що їм з Назаром потрібно поговорити на одинці. Дівчина не йшла, а бігла в інше крило школи, де знаходився спортзал. І ось нарешті вона стоїть перед дверима, що ведуть у невеличкий кабінет вчителя фізкультури. Іра обережно постукала.

- Увійдіть! – Почула вона приємний голос вчителя, натиснула на ручку і увійшла

- Добрий день. – Першою привіталась Іра.

- О! Іринко! Добрий день, як твоє здоров’я? – Назар сидів за столом і робив записи у журналі. Але щойно побачив дівчину, відклав писанину.

- Дякую, добре. Завдяки вам! – Відверто сказала Іра.

- Та не перебільшуй. Думаю, найбільше тобі допомогли лікар і родина.

- Так. І ще ваша передача. Я прийшла вам подякувати за те, через Сергійка мені передали таку смакоту.

- Облиш. Я, як і всі, хотів тобі допомогти.

- Дякую. І я ще хочу вибачитись, за той випадок, коли я поверталась зі школи…

Раптом у кутку кабінету щось гупнуло і звідкись вийшов старший вчитель -  Мирон Павлович.

- О! Іра! Як здоров’я? -  Спитав пенсіонер.

- Дякую, добре.  – Відказала Іра, думаючи що міг вчитель зрозумів із їхньої розмови.

- А за що вибачитись хочеш?

     Іра зніяковіла, та на допомогу прийшов Назар:

- Та ні за що. Хіба має учениця просити вибачення за те, що пропустила уроки через хворобу!

- Звісно, що ні. – Сказав Мирон Павлович.