11.

 У вівторок Назар з нетерпінням чекав уроку в 11-му класі. І ось нарешті, коли він настав, молодий учитель з нетерпінням зайшов у спортзал. Урок розпочав із переклички, хоча… він вже й так побачив що її немає. Відсутніх було двоє: Іра та ще один хлопчина. Щоб не видавати себе, Назар спершу поцікавився про нього. Учні відповіли, що хлопець цей поїхав на олімпіаду з географії. А потім, ніби для годиться, Назар спитав про Іру. Йому сказали, що Іра хвора.

• З нею щось серйозне трапилось? – Спитав Назар, вдаючи байдужість.
• У неї запалення легень! – Відказали.

Від цих слів в Назара аж холодок по спині пробіг – адже він вважав себе в цьому виним. Він вже не пам’ятає, як провів цей урок, наступний і як потім дістався додому.  Їсти не хотілось зовсім і він пішов до своєї кімнати. Через деякий час до нього увійшла бабуся Улита, вона стала хвилюватись за хлопця, чи, бува, не захворів.

• Назарчику, а я таких смачних млинців спекла, ходи скуштуєш! А то ж для мене одної це забагато.
• Ні, дякую, щось не хочеться.

Лише тепер бабуся помітила, що він тримає книгу вверх ногами. І хоч Назар був для неї чужим, та все ж вона добряче стала хвилюватись.

• Назарчику, все буде добре! – Лагідно мовила бабуся. І хоч це були просто слова, вони змусили Назара повернутись в реальність. Мабуть, ця дівчина все ж йому небайдужа, хоча він як міг проганяв від себе ці почуття – вона учениця, а він учень! І все тут!

Та все ж сумління не давало спокою молодому вчителю. «Краще б я тоді затягнув силою її в машину! І байдуже, що там потім вона казала б. Але хоч би була здоровою, а тепер…» - Все думав Назар. Йому хотілось якось допомогти дівчині, хотілось зробити щось хороше для неї. Хотілось взяти її руку у свою і сказати так само, як йому щойно сказала бабуся Улита: « Все буде добре!» І тут раптом йому на думку спала чудова ідея.