9.

     Батьки і навіть молодший братик Іри, відчули, що дівчина змінилась. Тепер вона стала мовчазна і замкнута, мало розмовляла, ще рідше усміхалась.  А коли у неї щось запитували, то відповідала якось байдуже або взагалі грубо, чого раніше ніколи не траплялось.

- Вона навіть не спробувала яблучний пиріг, а раніше так любила його… - Зітхнула якось після вечері мама Іри. Вона прибирала зі столу, чоловік допивав чай, а син виготовляв паперовий літачок. Донька пішла у свою кімнату. Вона навіть не запропонувала мамі допомогти прибрати зі столу.

- Але хоч щось з’їла? – Спитав батько.

- Так, трохи гречаної каші, без котлети, а в обід їла суп, але зовсім трішки. Може, її до лікаря завести? – Заклопотано спитала дружина у чоловіка.

- А чи вона погодиться?

- А що нам робити із нею, Артеме, пропадає дитина! – Мама мало не плакала.

- Може, з  класною керівничкою поговорити? Може, у школі в неї якісь проблеми?

- Не думаю. Але все одно порозпитую у керівнички, можливо, вона  щось помічає чого не бачимо ми…

- І я теж якось помітив, як  вона вибігла із кабінету фізкультурника і ще й, здається, плакала! – Раптом озвався Сергійко.

- Сергійку! – В один голос заговорили батьки.

    Іра ж у цей час сиділа за домашнім завданням. Перед нею на столі лежала відкрита книга із новим параграфом із фізики. Але замість букв та формул Іра бачила обличчя Назара. Він не залишав її думок. Вона була впевнена, що ненавидить його, але кохання та ненависть такі близькі між собою…

      А за десяток кілометрів від їхнього дому в орендованій кімнаті за столом сидів Назар. Він намагався скласти план до проведення цікавих змагань на відкритому уроці. Але натомість його розум заполонили інші думки. Думки про його учнів, а точніше учениць. Він розумів, що йому лише двадцять три, а дівчатам шістнадцять-сімнадцять, і це природньо, що вони відверто заграють із ним, але він цього не хоче! Він хоче бути для них вчителем, а не кавалером і, як може тримає, дистанцію. Але ж чомусь у нього не виходить. А про історію з Ірою, Назар взагалі згадував із жахом! Йому подобалась ця симпатична мила дівчинка, але як учениця, а вона хтозна-що собі нафантизувала. І як їй пояснити, що він вже дорослий, а вона ще дитина? Назар не знав відповіді на це питання. Він хотів, щоб цей навчальний рік швидше минув, а на наступний він знайде роботу собі у місті, у нього вже буде певний досвід, і його кудись таки візьмуть. Хоча на другий рік в цій школі будуть інші учні…

      Іра не знала думок Назара. І була впевнена, що молодий вчитель спеціально знущається над неї. І вона вирішила помститись йому. Не зараз, а згодом. Тільки для того, щоб здійснити цю помсту, потрібно добре вчитись. Отож, Іра, викинула всі думки з голови, і тепер завзято взялась за параграф із фізики.

       Так по-тихеньку минав навчальний рік. Іра і раніше була старанною ученицею, а зараз вона стала випереджати усіх своїх однокласників з усіх предметів. Це тішило і батьків, і вчителів. Але… Іра змінилась не тільки в навчанні, а й у поведінці. Замість безтурботної веселою дівчинки з’явилась інша дівчина – малоговірка, серйозна і задумана. І якщо друзі та вчителі вважали, що Іра просто дорослішає, то батьки дівчини були впевнені, що є й інша причина змін у поведінці Іри. Проте рідні ніяк виявити цю причину не могли.

      Якось в один з вечорів, за вечерею батько, ніби жартома, спитав у Іри:

- Донечко, мені здається, що в тебе хтось вкрав твій хороший настрій, чи я помиляюсь?

- Помиляєшся, тату. – Коротко відповіла Іра і спробувала усміхнутись. Та усмішка вийшла якась неприродня, вдавана. Іра подякувала за вечерю і пішла до себе в кімнату.

Але щойно вона дійшла до порогу, як почула у слід голосок братика:

- Я знаю хто вкрав в Іри хороший настрій! Це наш вчитель – Назар! – Заявив малий. Батьки відразу зашикали на малого, а Іра чимдуж побігла до кімнати. Їй було боляче. Дуже боляче, бо вона зовсім не хотіла, щоб хтось пов’язував їх із Назаром, навіть якщо це молодший брат. Іра впала обличчям в подушку і гірко заплакала.  

     А винуватець її сліз уважно перечитував книгу з планування занять із фізичної культури. Він читав про те, як навчити дітей влучати м’ячем у ціль.  Він пригадав заняття в одинадцятому класі. Він по-черзі підходив до учнів і допомагав їм влучити. Лише Іра відмовилась від його допомоги, заявивши, що зможе це зробити сама. І вона зробила. Вцілила з першого разу, чітко і впевнено. А потім поглянула на вчителя переможним поглядом. Назар і досі пам’ятає її очі в цей момент. Красиві і впевнені. Чомусь погляд цієї дівчини став асоціюватись для Назара із перемогою. А ще погляд цей стояв весь час перед очима молодого вчителя.