7.

- Добрий день, одинадцятикласники! – Привітався першим Назар. Він ще хотів щось сказати, але до нього вже посипалось безліч питань.

- Ви наш новий вчитель?

- А як вас звати?

- А де ви раніше працювали?

    І ще багато-багато чого запитували учні. Іра ж сиділа непорушно. Вона чула, як рум’янець підступно з’явився на її щоках. А ще вона засмутилась через свій вигляд – розтерті стрілки, розтріпане волосся, всі спітніла та ще й з куртки спідницю зробила. Жах!

- Діти шикуйтесь в шеренгу! – Зараз я вам все розповім. На середину спортзалу вийшов Мирон Павлович, а поруч з ним став новий учитель. Іра хотіла крізь землю провалитись, та, звісно, що цього їй не вдалось, то ж вона була змушена теж ставати у шеренгу. Куртку вона поспіхом зняла і кинула на лаву. Стала поруч з Олею і дуже боялась зустрітись поглядом з Назаром.

- Отже, 11-й клас хочу вас познайомити з вашим новим вчителем фізкультури! – Розпочав промову Мирон Павлович. – Це – Назар Михайлович.

    Лише краєм ока Іра бачила як кивнув до них Назар. А потім Мирон Павлович став зачитувати всіх учнів за списком, кожен робив крок вперед, а Назар пообіцяв всіх запам’ятати. Іра, ніби уві сні почула своє прізвище і ступила крок вперед, потім несміло підвела очі на нового вчителя. Іра сподівалась, що він скаже, що вони вже знайомі, або принаймні усміхнеться чи підморгне їй. Але обличчя Назара було зовсім без емоцій, він зробив вигляд, що не знає її. Від цього на душі Іри стало ще гірше. Вона вже готова була розплакатись, але соромилась однокласників. На щастя, урок добіг кінця і вчителі відпустили учнів. Назар Михайлович лише сказав, щоб на наступний раз всі взяли спортивну форму і змінне взуття та пообіцяв, що далі уроки будуть значно цікавіші.

    В класі було дуже гучно – всі обговорювали нового вчителя. Дівчата були в захваті від нього, та й хлопцям в загальному він сподобався. Лише Іра була засмучена. Коли у неї про це спитала Оля, дівчина відказала, що її болить голова і зараз зовсім немає діла до нового вчителя.

- Не вірю, що він тобі не сподобався! Такий красунчик! – Мовила Оля.

- Звичайна людина. Що в ньому гарного? – Іра старалась здаватись байдужою.

- Іро, напевно, в тебе дуже болить голова, що ти аж бачиш погано, раз не зуміла побачити, який симпатичний наш новий вчитель. Його статура, усмішка, очі, вії… а сильні руки – так і хочеться, щоб він хоч раз ними пригорнув до своїх грудей!

- Олю, ти здуріла! Він – вчитель! – Роздратовано вигукнула Іра. Декілька однокласників аж оглянулись та нічого не спитали, бо й так було що обговорювати.

- Вчитель – теж людина! – Спокійно відповіла Оля.

    Тим часом учні, зібравши свої речі, стали розходитись по домівках. Іра з Олею теж пішли, кожна у свій бік. Іра йшла додому сама. Вона все думала про Назара і про те, як їй тепер ходити на фізкультуру? Вона не зможе спокійно дивитись в очі Назарові. А він ще й робить вигляд, що не знає її… Добре, що завтра фізкультури немає. Але буде в інші дні! У Іри навіть з’явилась думка вилізти на дерево чи ще кудись, стрибнути звідти і зламати собі ногу – так буде звільнення від фізкультури. Та чомусь дівчина боялась так ризикувати.

    Вдома ні з ким говорити не хотіла. Перевдягнулась і пішла в свою кімнату вчити домашнє завдання. Вийшла лише повечеряти. За столом була мовчазна і зовсім не слухала про що говорили її рідні. Раптом загавкав собака.

- О! Може, знову Назар прийде! – Весело вигукнув молодший братик.

- Ні, Сергійку, думаю Назар вже до нас не прийде! – Заперечила мама. А в Іри, коли вона почула це ім’я аж мороз по шкірі пройшов.

- А, до речі, про Назара! Чув, що в Улити поселився на квартиру молодий чоловік, що працюватиме в нашій школі вчителем фізкультури! То це ж і є той Назар! – Вигукнув батько.

- Справді? Іринко, хто у вас сьогодні урок проводив? – Спитала мама.

- Мирон Павлович. – Відказала Іра.

- О, а ти кажеш новий вчитель. – Здивувалась мама.

- Та всі на роботі так казали.

- Іринко, а нового вчителя не було? – Стала допитуватись мама.

- Був. Прийшов вкінці уроку.

- То це був Назар?

- Не знаю, не помітила. Бо голова дуже боліла. – Сказала Іра і, не подякувавши за вечерю, пішла в свою кімнату.

- Дивна вона якась сьогодні! – Відмітив тато.

- Так, і зранку дивно поводилась.

- Може, захворіла?

- То ж каже, що голова болить. А вчора до школи не пішла, бо живіт болів.

- Перехідний вік! – Зітхнув батько.

- Або закохалась! – Втрутився Сергійко.

- Сергійку! Ану швидко у ванну зубки чистити та у ліжко! – Наказала мама хлопчику, а сама подумала, що, може, й малий правду сказав.