5.

    Наступного дня до школи Іра збиралась особливо ретельно: під спортивний костюм (бо у них сьогодні фізкультура) одягла топ, що ідеально облягав фігуру та трішки відкривав рівний засмаглий животик, волосся щепила у високий хвіст, залишивши кілька пасмів, що грайливо спадали на обличчя. Губи нафарбували яскравим блиском, підвела очі стрілками (хоча раніше такого не робила), а тоді підфарбувала вії. Її очі стали виразніші, а в погляді з’явилось щось нове, доросле… Залишилось ще взути кросівки – сьогодні Іра візьме на високій платформі, бо так вона виглядатиме ще стрункішою.

      Коли Іра зайшла на кухню, то мама відразу помітила зміни.

- Іринко, а чи не занадто багато косметики ти сьогодні використала? – З докором спитала матір.

- Мамо, в нас давно всі дівчата так ходять, лише я, ніби сіра мишка! Чи ти хочеш, щоб я й такою була? – Не менш докірливо відказала Іра, здивувавши матір, бо раніше нічого подібно від доньки вона не чула.

- Хіба стільки косметики – це гарно? – М’яко сказала матір.

- Це – яскраво! Коли хлопці звертають на тебе увагу!

- Гаразд. Сьогодні вже йди, але більше, щоб такого не було, бо татові пожаліюсь!

- Звісно! Ви тільки й вмієте обмежувати у всьому! Чому я така нещасна?!

- Я краще піду братика будити, а ти поїж і подумай чи варто тобі нас з татом у чомусь звинувачувати!

      Настрій у Іри, звісно, що трішки зіпсувався, та до школи вона все ж прийшла з гордо піднятою головою. Чи звернули на неї увагу однокласники? Особливих та заздрісних поглядів Іра не відчула. Лише її подружка Оля сказала, що у Іри гарно виходить стрілки малювати і запитала чи намалює і їй такі ж. Іра неохоче погодилась. Вона не хотіла, щоб Оля була схожа на неї, але подрузі відмовити не могла. Тому на великій перерві дівчати вийшли у невеликий вестибюль, де яскраво світило сонечко, і там Іра почала малювати подрузі стрілки. В цей час мимо них проходила десятикласниця Ритка.

- Що дівчатка, для нового вчителя стараєтесь? – Спитала вона у подруг.

- Для якого ще нового вчителя? – Відразу зреагувала Оля.

- Як для якого? Фізкультурника! – Повідомила Ритка.

- Може й Мирон Павлович і новий вчитель, та дуже старенький, то ж наших стрілок може і не побачити! – Пожартувала Іра.

- А я не про Мирона Павловича.

- А про кого? – Дівчатам ставало дедалі цікавіше.

- Сергій Павлович заради нас покинув свій заслужений відпочинок, коли наша вчителька пішла в декрет. Але він знову туди повертається, бо у нашій школі від сьогодні з’явився новий фізкультурник! – Урочисто мовила Ритка.

- І як його звати? – Спитала Оля.

- Не знаю, у нас буде наступний урок, тоді й дізнаюсь. Але я бачила його – він дуже симпатичний.

- А я, напевно, його вчора бачила, він виходив з учительської із нашим директором. А потім сів у такі круту машинку і поїхав! – Розповіла Оля. – Високий шатен із карими очима?

- Очей його ще не бачила, а от те, що високий і шатен – правда.

- Клас. Шкода тільки, що фізкультура в нас аж останнім уроком. Так, Іринко, ми стрілки малювали таки не даремно! – Підбила підсумки Оля.

    Далі заняття тягнулись довго та нудно. Оля вже розповіла всім однокласникам про нового вчителя фізкультури і вся дівоча половина їхнього класу раптом вирішили підфарбуватись, поправити зачіски, а декілька дівчат попросила в Іри і їм стрілки навести. Іру це все дуже дратувало. Вона ж мала бути така одна! А тут всі вирішили її скопіювати. Відмовити однокласницям вона не могла, але робила це аби-як. Настрій чомусь геть пропав. Розболілась голова.  Може, додому відпроситись? Та все ж цікавість переважила – їй теж хотілось побачити того фізкультурника!