4.

     Вранці, щойно розплющивши очі, Іра подумала про свого гостя. Сьогодні дівчина не чекала доки задзвенить будильник, а швидко підвелась з ліжка. В неї був хороший, дещо романтичний настрій. Вона швиденько накинула халат, поглянула у дзеркало, поправила волосся і вийшла з кімнати. Але у вітальні застала лише пусту канапу. В кімнаті все було, як зазвичай. Ніяких нотатників, сумок чи інших чужих речей. Іра на хвильку задумалась: а чи не приснився їй цей Назар? Та ні, вона чудово пам’ятає як він вчив її грати у шахи, як дивився їй в очі, пам’ятає його теплі руки… Постоявши кілька секунд у вітальні, Іра пішла на кухню. Мама як раз закінчувала пекти млинці.

- Донечко, ти так рано сьогодні? Тобі погано спалось?

- Ні, я добре спала. Може, й тому так рано проснулась. А тато де? – Ірі хотілось спитати і про їхнього гостя, та якось вона посоромилась.

- Тато вже поснідав та пішов дещо по господарству зробити.  Сідай поїж, а я піду Сергійка будити. – Сказала мама і лишила доньку на одинці з її думками.

   А Іра вже й справді вирішила, що вчорашні події їй наснились. Вона аж засумувала. Та невдовзі прибіг на кухню братик і розвіяв всі її сумніви.

- А Назар з нами буде снідати? – Спитав він.

- Ні, синочку, Назар вже поїхав! – Відповіла мама.

- Але він ще повернеться?

- Напевно, що ні.

- І він що не попрощався з нами! – Розчаровано спитав хлопчик.

- Він просив нас передати для вас найкращі побажання і поїхав, бо у нього, напевно, дуже багато справ.

- А, зрозуміло. Але все одно шкода! – Зі смутком в голосі мовив Сергійко. Але його смуток швидко розвіявся, коли мама поклала до млинців у його тарілку трішки шоколадної пасти.

А Ірі їсти перехотілось. Вона мовчки встала з-за столу і побігла до ванною.

- Донечко, що з тобою? – Спитала мама. Бо, зазвичай, Іра так не робила. Та дівчина їй не відповіла. У ванній, замкнувши двері, Іра сіла на підлогу і гірко заплакала.

«Отже, він мені не приснився! – Вирішила подумки вона. – Він насправді був у нас. Розмовляв зі мною, дивився в очі, усміхався і брав мене за руку! А потім втік, навіть не попрощався. Навіщо було мене кликати в кімнату, коли йшов із Сергійокм, навіщо було вчити грати ці шахи, навіщо розказувати про свої плани на майбутнє, щоб потім покинути мене! Який же ти підлий, Назаре!».

    Раптом у двері ванної кімнати постукали.

- Іринко, щось трапилось? – Допитувалась мама.

- Мамо, я не піду сьогодні у школу! У мене сильно болить живіть!

- Ой лишенько! Але чому? Ти ж нічого такого не їла. Лише млинці, а вони свіженькі, щойно спечені. Які ж тобі ліки дати? – Розхвилювалась мама.

- Мамо, це не через їжу. Воно саме мине, я зараз ляжу в ліжко, полежу і все пройде!

- То, може, й мені з роботи відпросить?

«Тільки не це!» - Промайнуло в голові Іри.

- Не варто, мамо. Я доросла, дам собі раду! – Вголос сказала дівчина.

- Гаразд, але якщо не пройде за годину, то зателефонуй мені.

- Зателефоную. – Погодилась Іра, а сама лише думала, аби скоріше всі пішли, щоб вона могла поплакати вголос.

   Коли всі розійшлись, Іри вийшла з ванної  і сіла на канапі, де ще зовсім недавно сиділа поруч із ним. Їй було дуже боляче десь усередині. І дівчина не розуміла від чого це. Ну подумаєш, якийсь там незнайомець поїхав та не попрощався! Хіба б це мало б бути важливим для шістнадцятирічної дівчини, у якої попереду ще сотні таких незнайомців? Та чомусь для Іри це стало дуже важливим. Ні, їй не потрібні були його прощальні слова. Їй треба було більше – аби він сказав, що повернеться.  Повернеться до неї і ніколи її не залишить!

    «Невже я закохалась? – Вголос мовила дівчина. – Ні! Тільки не це! У мене невзаємне кохання! – Ще дужче заридала дівчина. – Він мене не кохає! Тому і поїхав! Втік! Але навіщо тоді було залицятись до мене? Ненавиджу тебе, Назаре! Ти звабив мене, а потім втік! Ненавиджу!» - Плакала вголос дівчина, а Назар навіть не здогадувався, що через нього страждає юна дівчина, бо вважав розмову із неповнолітньою дівчинкою нічим іншим, як звичайною розмовою, адже спілкувався він з багатьма підлітками. 

    Іра ж, вдосталь наплакавшись, вирішила, що Назар не вартий її сліз. І тепер вона житиме із розбитим серцем, але ніхто цього не буде бачити. Вона пішла знову у ванну, вмила припухле від сліз обличчя. Дивлячись у дзеркало, дівчина вирішила, що тепер змінитися і виглядатиме найкраще серед усіх своїх однокласниць, і навіть серед дівчат з усієї школи. Вона буде добре вчитись, закінчить на відмінно школу, вступить в університет, влаштується на хорошу роботу. А потім, через роки, вона зустріне Назара. Він побачить якою прекрасною і успішною вона стала та пожаліє про те, що колись ось так кинув її. Він запросить її в ресторан на побачення. Юна школярка чітко уявляла себе у вечірній сукні, з розкішною зачіскою та на височенних підборах. Вона граційно йде до його столика. Він встає, бере її за руку, допомагає сісти. А потім зізнається  у коханні. Але буде вже пізно. Саме в цей момент вогник кохання згасне у її серці і вона відмовить йому. Тепер страждатиме він!

    «Так йому й треба!» - Злегка усміхнулась такій фантазії дівчина. Настрій у неї від того покращився. Вона твердо вірила, що саме за таким сценарієм і складеться її життя. А ввечері, коли всі повернулись додому, ніхто навіть не здогадався, що Іра проплакала цілий ранок. Назар же, лягаючи спати у сусідньому селі, навіть не здогадувався, яка ж доля чекає на нього згідно сценарію, що вигадала Іра. Він не думав про таке далеке майбутнє. Думав про більш реальні справи, адже завтра у нього перший робочий день на новій роботі.