3.

     Назару постелили на канапі у вітальні. Він вкотре подякував за гостинність, домовився з господарями, що вже о сьомій ранку позичить домкрат і піде міняти колесо в машині. Сергійко побіг спати у кімнату до мами і тата, а Іра пішла у ванну перед сном. Сьогодні розчісуючи волосся перед дзеркалом, Іра довго і критично придивлялась до себе: волосся здалось їй красивим, губи теж, тільки от прищ на щоці вискочив. А очі? На перший погляд ніби гарні, та занадто великі. Дівчина довго крутилась перед дзеркалом, а коли вийшла, то помітила, що всі вже вимкнули світло і лягли спати. А їй, щоб потрапити у свою кімнату, потрібно пройти через вітальню, а там спить він… Хоча… Іра помітила тускле світло з вітальні. Вона на пальчиках пройшла кілька кроків. Назар сидів на канапі і щось перечитував у нотатнику. Потім, мабуть, відчув на собі її погляд Іри і озирнувся в її бік.

- О! Привіт! Ти схожа на русалку… чи фею!? У кого з них красивіше волосся? – Усміхнувся він.

- Не знаю… - Іра усміхнулась йому у відповідь. – А чому ти ще не спиш?

- Так… не знаю…. Не спиться…

- А що у блокноті читаєш?

- Та так… плани на майбутнє.

- На майбутнє? – Перепитала Іра.

- Ну… це пов’язаною із моєю майбутньою професією! Знаєш, спорт в деякій мірі – це математика.           Потрібно вираховувати по кілька ходів наперед.

- А… - Іра ніби все зрозуміла та чомусь з кімнати не виходила, просто стояла біля дверей і дивилась на свого гостя.

- Хочеш покажу тобі ще кілька ходів у шахах? – Через кілька секунд спитав Назар. Іра кивнула. – То ходи, сідай поруч зі мною.

   Ще кілька мить та Іра вже сидить поруч із ним на канапі. Він полистав свій нотатник, знайшов потрібну сторінку і став розказувати їй щось про гру у шахи.  Але… вона чула лише його голос. Такий приємний і м’який. Суті сказаних слів Іра не розуміла. Та й не хотіла розуміти. Вона лише тішилась його присутністю. Дивилась на його красиві довгі пальці, що водили олівцем по листку, його мускулисті сильні руки, його правильний профіль… Лише в очі боялась зазирнути.

- Зрозуміла? – Запитав він.

- Чесно, не дуже. Просто вже хочеться спати! – Зізналась дівчина.

- Нічого. Колись зрозумієш. – Спокійно мовив Назар і, відклавши блокнот, озирнувся на Іру. Їхні очі зустрілись, губи були зовсім близько. Іра пригадала як якось її проводив однокласник, вони теж так близько сиділи на лавці, а потім відбувся поцілунок. І, напевно, підсвідомо в цей момент вона теж чекала чогось подібно. Та нічого не сталось.

- Солодких тобі снів! – Тихо мовив Назар, злегка усміхнувся і додав: - Біжи до себе в кімнату, бо і мені пора спати.