2.

Незнайомця звали Назаром. Він здавався Ірі ще досить молодим, він першим розпочав розпитувати в дівчини про її життя та захоплення, і в них зав’язалась розмова, поки молодший братик захопився казочкою.

- А що цікавого ще у вашій школі? Гуртки якісь є? – Спитав Назар в Іри.

- Та немає нічого цікавого. У нашій школі ледь сотня учнів налічується, а вчителі здебільшого передпенсійного віку, їм аби лиш до пенсії доробити, то ж вони нічого й цікавого нам не організовують.

-- Ой, то у вас геть сумно…

- Так. В цьому році особливо. Минулого року в нас була молоденька вчителька, вона навіть гурток з хореографії організувала, а ось тепер ми довідались, що вона пішли у відпустку… по догляду за дитиною. Ось так!

- Прикро!

- Так, а ти де вчишся? – Поцікавилась Іра.

- В університеті. Вже закінчив четвертий курс.

- Напевно, там цікаво?

- Ну, по різному буває…

-А що вивчаєш? Чим цікавився?

- Я люблю спорт. А найулюбленіша моя спортивна гра – шахи. Адже ця гра найкраще тренує розум, а ще вчить витримки і розвиває розумові здібності.

- А в нас вдома є шахи! Тільки грати я їх не вмію. – З легким смутком мовила Іра.

- То неси їх сюди, зараз ми виправимо.

    Іра швиденько побігла до сусідньої  кімнати і винесли звідти дерев’яний ящик. А вже за кілька хвилин Назар вчив дівчину як правильно розставляти фігури, потім розказав дівчині правила гри і вони розпочали гру.

- Знаєш, Іринко, ти чудова учениця! Якби ми часто займались тренуванням, то ти б могла б стати чемпіонкою з шахів! – Похвалив через деякий час Назар Іру.

- Чесно? – Зраділа Іра. Її сонливість вже давно минула, а непроханий гість виявився приємним співбесідником. Дівчина взяла рукою одну з фігур і хотіла її переставити. Але Назар не дав їй цього зробити. Він обережно взяв її руку і відвів у бік.

- Це неправильний хід. – Тихо мовив він, все тримаючи у своїй руці руку дівчини. Їхні погляди зустрілись. Іра відчула що її щоки покриваються рум’янцем, а серце нестримно калатає…

- О! А я теж хочу в шахи пограти! Можна? – До  них підбіг Сергійко.

-Звісно, можна. Твою сестричку я трохи навчив вже грати. Тепер твоя черга. – Відказав Назар і повільно відпустив руку Іри.

- Іринко, йди подивись телевізор. Тепер я пограю з Назаром! – Скерував Сергійко.

    Іра неохоче вступила місце брату і пішла на диван. По телевізорі показували якусь мелодраму. Та чи до цього зараз Ірі? Коли у її житті щойно відбувалась власна мелодрама. Вона приклала долоні до обличчя, надіючись, що так швидше мине рум’янець і тато з мамою, що зараз вже з’являться тут нічого не помітять.