Глава 11. Фатальний маєток

Формат наступних снів та видінь про Мірі був зовсім іншим.

Іноді перед очима Віри просто самі собою спливали, ніби намальовані картинки-листівки. Вперше це сталося по дорозі з ліцею. Віра сиділа біля вікна рейсового автобуса, коли прямо на брудному склі промайнуло кілька "листівок". На першій "листівці" Мірі та Геллер схилилися над колискою, в стороні стояла покоївка в мереживному очіпку зі стопкою пелюшок в руках, а десь на задньому плані стояли подружжя Пітрейхів. 

На другий "листівці" Віра побачила Мірі та Геллера, коли вони мирно прогулювалися по парку тримаючись за руки лише кінчиками пальців, а позаду них покоївка тягла за собою дитячий возик, у якому мирно спав малюк. 

На третій "листівці" Мірі стояла у дверному отворі, притримуючи важкі двері, та з посмішкою дивилася, як маленька дівчинка, одягнена у пишну сукню з мережиним коміром, обіймає Геллера, який стояв на одному коліні. 

На четвертій "листівці" був показаний світський раут: Геллер під руку з Мірі стояли біля незнайомих людей, в той час, як покоївка, тримала на руках маленьку дівчинку.

На п'ятій "листівці" дівчинка стояла біля іграшкового замку та ще по-дитячому неслухняними пальчиками намагалася поставити на башточку мініатюрну порцелянову ляльку. На останній листівці було чітко видно, що у дівчинки темні, майже чорні очі...

— Дівчина, передайте, будь ласка, за проїзд, — чиясь рука безцеремонно поплескала Віру по плечу. Віра обернулася, щоб взяти гроші та… слайд-шоу з листівками з минулого моментально випарувалося.

"Значить, — міркувала про себе Віра, — Мірі народила дівчинку. Й судячи з навколишнього оточення, вони поки ще живуть у Відні".

Такими "показами" картинок та коротких видінь, в яких, немов на старій монохромній кінохроніці без звуку, Віра бачила епізоди зі спокійного життя Мірі, Геллера та їх дочки. Віра спостерігала, як малятко незграбно ходить у своєму пишному платтячку, як грає з іграшками, бігає по лузі з Тото, а Мірі та Геллер, тримаються за руки, та с посмішкою спостерігають за безтурботним дівчиськом.

Так тривало кілька місяців. Віра вже навіть звикла отримувати такі "хроніки" про життя Мірі, поки в одну весняну грозову ніч не "прилетів" яскравий тривожний сон.

***

Був час вечері. В гості до Мірі та Геллера, за сформованим звичаєм заглянуло подружжя Пітрейхів. Фрау Евеліна з розчуленням дивилася, як світловолоса дівчинка намагається самостійно їсти. Все личко дівчинки було забруднено крихтами їжі та крапельками соусу. Помітно було, що пишне мереживне платтячко, на горловину якого завбачливо була накинута біла серветка з вензелями, було неабияк забруднено.

Марта намагалася крадькома витерти найбільші плями, але дівчинка, мабуть, вирішивши, що у неї відбирають ложку, рішуче кричала: "я сама" та ухилялася від служниці.

Милу сімейну картину перервав схвильований прихід дворецького. Навіть не прихід. Зі скуйовдженою шевелюрою дворецький, у якого парадна ліврея була перекошеною в плечах, увірвався до вітальні:

— Вибачте гер фон Шейн, вибачте, — поправляючи ліврею та пригладжуючи п'ятірнею волосся, белькотів дворецький, — але... гер Зікхарт вимагав пропустити його...

Слідом за дворецьким до вітальні влетів розлючений Зікхарт. Одяг та взуття Зікхарта були покриті грудками бруду, яка зараз, повільно висихаючи, падала на світлий пухнастий килим. Та й від самого Зікхарта несло застарілим запахом немитого тіла та кінського поту. За зовнішнім виглядом Зікхарта можна було припустити, що він гнав на конях від самого родового маєтку фон Шейнів до будинку Геллера у Відні.

— Це вже переходить всі межі, Геллер, — ігноруючи вітання, кричав Зікхарт.

Малятко від переляку, скривила забруднені їжею губи, готуючись заплакати в будь-який момент.

— Марта, — вчасно втрутилася Мірі, передчуваючи майбутній рев дочки, — відведи, будь ласка, Аніку до дитячої.

Зікхарт кинув в бік Марти, яка виводила дитятко з вітальні, зневажливий погляд та демонстративно плюнув під ноги.

Збентежена Марта з малятком на руках зникла за дверима.

— Я дивлюся, Геллер, — з зарозумілим презирством продовжував Зікхарт, — ти зовсім бюргером став: вітальня, дитяча, світська вечеря, гості... — повний злоби погляд зупинився на парі Пітрейхів.

— Нам, напевно, пора додому, люба... — обережно сказав гер Франц, обертаючись до своєї дружини.

— Будьте люб'язні залишитися, гер комендант, — якомога спокійніше сказав Геллер, — мені здається, що це мій племінник забув про манери, вриваючись у непотрібному вигляді без попередження! — Та додав, вже нарочито шанобливо звертаючись безпосередньо до Зікхарту, — потрудися пояснити, чому ти вриваєшся до мого будинку, чіпляєшся до моєї прислуги та лякаєш мою дочку!

— Твій буди-но-ок? — З іронічною усмішкою простягнув Зікхарт, — твій дім, дядько, якщо ти забув, знаходиться у твоєму маєткову, смію тобі нагадати. А цей... бордель, — Зікхарт окинув вітальню бридливим поглядом, — ти, дядько, створив виключно для своєї шльо...

Ляпас, якім Геллер нагородив племінника, перервав потік образ.

— Пішов геть, — тихо, й при цьому чітко вимовляючи кожне слово, сказав Геллер та вказав Зікхарту на двері. — Якщо хочеш щось сказати, — спокійно продовжив Геллер, — потрудися прийняти відповідний вигляд та докласти про свій прихід належним чином. А краще, прийшли кур'єра. А зараз, — голос Геллера ставав голосніше, — геть з мого будинку!

Прикриваючи рукою щоку, яка палала від ляпасу, Зікхарт ще раз, окинув присутніх злим поглядом, смачно плюнув прямо на білосніжний килим та чортихаючись вийшов, голосно грюкнувши дверима.

— Який невихований молодик, — зі свого місця подала голос фрау Евеліна.

— Ви маєте рацію, шановне фрау Пітрейх, — погодився Геллер, — ну, а що ви хочете? Єдиний розпещений син свого батька, який промотав увесь статок, як тільки гроші потрапили до нього у руки...

Вечеря продовжилася. Подали десерт. Геллер, Мірі та подружжя фон Пітрейхів мовчки колупали вилками ніжне суфле: апетит пропав, але всі розуміли, що різкий відхід гостей тільки посилить неприємне враження від раптової появи Зікхарта.