Глава 10. Віденська казка

Вперше, за кілька років після переїзду, Віра не поїхала до Криму на зимові канікули. У ліцеї намічався грандіозний захід, присвячений проблемам у відносинах відомих пар – "Червоні та чорні грані кохання".

Вірі дісталася роль Мері Остін, дівчини всесвітньо відомого співака Фредді Мерк'юрі. З якоїсь безглуздої випадковості на роль Фредді вибрали Сашка, учня, який вчився на два роки молодше. Можливо, це було пов'язано з тим, що театральним гуртком ліцею керував "сам" Вітамінович, який за сумісництвом був ще й класним керівником "фіз-матиків" класу Сашка. Так чи інакше, дев'яті, десяті й одинадцятий класи перемішалися в калейдоскопі ролей, причому чомусь на жіночі ролі потрапили дівчата зі старших класів, а на чоловічі — хлопці з молодших класів.

Так що, до щоденного навантаження у плані навчання випускного класу додалися ще й репетиції. Часу до заходу залишалося все менше, тому Вітамінович, як зазвичай, особисто та одноголосно, вирішив присвятити усі зимові канікули майже щоденним репетиціям. 

Віра була у нестямі від сказу, тому що в неї вже теж були власні плані на поїзку. До речі, не меньш грандіозні ніж примусовий захід у ліцеї. Але відмовитися від ролі в останній момент Віра не могла собі дозволити. Та й з Сашком несподівано закрутився шкільний роман.

З цього приводу Вітамінович іронізував більше всіх. Він міг прямо на уроці класу Віри звернутися до неї з проханням "вплинути на Сашка, якому загрожує "четвірка" з алгебри яка, відповідно, поставить під загрозу "медаль". Віра червоніла, злилася, але теж ніяк не могла вплинути на ситуацію: розрив відносин з Сашком моментально стане надбанням ліцею та, ще й незрозуміло, це обернеться на краще, або зробить гірше. До того ж простакуватий гуморист Сашко з передмістя їй подобався. Ні, в Віри не було почуття закоханності до тремтіння у колінах. Просто Сашко виявився кумедним та якимось... природним. Він не намагався удасти з себе когось іншого, як інші хлопці. Сашко просто був собою – простим парубком з передмістя. 

Одного разу вчителька з мови та літератури зізналася Вірі, що вчителі насправді симпатизують парі Віри та Сашка, та вважають їх роман одним з найяскравіших та милих в історії шкільних романів їх ліцею. Вірі було дуже приємно це чути.

Проте, з канікулами в Криму Віра конкретно "пролетіла".

В один з вечорів Сашко, як зазвичай, провів Віру додому та побіг на останній рейс автобуса до свого передмістя.

Віра пройшла у порожній темний будинок. Останнім часом мати все частіше стала повертатися з роботи пізно, іноді за північ. Одного разу, коли мати прийшла пізно вночі, Віра безпосередньо запитала з жартом:

— У вас, матінко, ніяк кавалер завівся? Пізно, якось повертатися стали.

— Та який кавалер, Віро, — здалося зі злістю відповіла мати, — з мене заміжжя з твоїм батьком вистачило з лишком! — Та більш спокійно додала, — з Аллочкою до Людмили у гості зайшли, винця випити та побалакати трохи

Тоді Вірі було дуже неприємно чути невтішні висловлювання на адресу батька, особливо від матері. Але, Віра промовчала. По гіркому досвіду вона вже знала, що варто підтримати розмову про батька та матір вже буде не зупинити в потоці образ.

У будинку знову нікого не було, тому Віра, приготувала вечерю, поїла сама та залишила тарілку з гарячою їжею для матері на столі разом з запискою: "втомилася, пішла спати". Після чого зі спокійною совістю закрилася у своїй кімнаті.

Останні дні, дійсно, були настільки насичені подіями, що засипалося насилу. У якийсь момент сон переміг думки, які гарячково роїлися у голові, та Віра занурилася в красивий казковий сон.

***

Під склепінням величезної церкви, яка спокійно вміщала в себе численних парафіян, стояла скромна весільна процесія. Подружжя фон Пітрейхів, сімейний нотаріус фон Шейнів, покоївка Марта, Геллер у парадному мундирі та Мірі, вдягнена у білу сукню з фатою.

Фрау Евеліна не припиняла витирати сльози мереживною хусточкою, гер Франц зводив брови, стримуючи емоції, схлипувала молоденька Марта...

Мірі прекрасно виглядала у своєї атласній сукні з мереживом, її очі блищали від почуттів, які нахлинули. Було радісно від того, що Геллер виконав свою обіцянку повернутися та забрати її з собою. Відчувалося збентеження від незвичного пишного вбрання. А ще, дивлячись на пару фон Пітрейхів, Мірі хотілося обійняти їх в знак подяки. Фрау Евеліна з самої первої хвилини знайомства, поставилася до Мірі, як любляча тітонька приймає улюблену племінницю — безліччю подарунків. Особливо гарною була вінчальна сукня, в якій Мірі й стояла зараз перед вівтарем.

Саме з цього скромного весілля почався найщасливіший період у житті Мірі.

***

Віра на мить прокинулася від кроків матері по бетонованому двору. Почула звук вхідних дверей, що відкриваються, потім тихі кроки по викладеною плиткою підлозі кухні. Хвилина тиші. Схоже, мати побачила вечерю та записку, які були залишені для неї. Кроки пройшли повз кімнати Віри. Вона полегшено зітхнула та знову занурилася в прекрасний казковий сон.

***

Після шлюбної церемонії, нотаріус повернувся до маєтку батька Геллера. А Геллер продовжив службу: рано йшов, заїжджав на обід, знову їхав та повертався увечорі.

Мірі побоювалася, що у величезному чужому місті їй нічим буде зайнятися, але завдяки фрау Евеліні день Мірі був розписаний буквально по хвилинах, починаючи за заняття з вчителем з самого ранку.

— О, боже, Мірі, кожна дворянка повинна бути освіченою! — Так сказала фрау Евеліна, та не встигла Мірі отямитися, як усі ранкові години були присвячені читанню, письму й математиці під чуйним контролем фрау Евеліни.

— Запам'ятай, Мірі, — строгим голосом, який не терпить заперечень, повідомляла фрау Пітрейх, — заміжнім жінкам не личить приймати інших чоловіків за відсутності законного чоловіка без супроводу старших дам!

Тому фрау Евеліна сидячи за вишивкою, спостерігала, як старенький професор навчає Мірі грамоті.