Глава 9. Нове ім'я

Прийшла весна. За весною прийшло літо. Потім настав час золотої осіні.

Мірі з Тото йшли звичною стежкою до селища. За будь-яких обставин вона намагалася дотримувалася угоди з сільськими приходити кожен третій день, яка була прийнята багато років тому, ще коли була жива Гюлі.

При виході з лісу Тото насторожено потягнув носом повітря та завмер на місті, віддано дивлячись прямо в очі Мірі. Чорні розумні очі пса, здавалося безмовно запитували:

— Господиня, що робити? Ми йдемо? Ми чекаємо? Мені бігти на розвідку? Тут явно щось не так, як зазвичай!

Мірі зупинилася, присіла навпочіпки та, обійнявши Тото за шию, прислухалася разом з ним до інтуїції. Відчуття небезпеки не було, хіба що доносилися віддалені чужі звуки.

Мірі не знала, що могло статися в селі за три дні її відсутності, тому просто наказала Тото триматися поруч з нею. Так, замотана у своє лахміття, у якому вона з'являлася перед очима селян, з кошиком із зіллям та мазями, Мірі вийшла до села. Тото стурбовано дріботів позаду, постійно виглядаючи то з одного, то з іншого боку пишної спідниці Мірі, готовий в будь-яку хвилину кинутися на кривдника.

На невеликій ділянці відразу за сільською огорожею стояла карета, біля якої мирно паслася четвірка коней. Велика, зручна, та явно дорога карета. Така карета мала належати тільки чужинцю. Сільські зазвичай їздили на ярмарок та у гості до сусідніх сел на грубо збитих возах без сидінь. Тільки у сім'ї старости, як у найзаможніших та статусних мешканців, був візок з сидіннями.

Мірі йшла повільно, подумки готуючись до будь-чого.

— Вона тут! Чумна знахарка прийшла! — Закричав чийсь дзвінкий голос, від якого Мірі насторожилася ще більше. Зазвичай її прихід в село відбувався набагато тихіше й... буденніше. Мірі просто приходила на п'ятачок біля будинку старости, де Тото подавав голос. На цьому п'ятачку вони й чекали, коли звістка про прихід Мірі поступово рознесеться по селу.

Від несподіваної уваги Мірі зупинилася, як укопана на одному місці та жестом наказала Тото сидіти поруч.

— Панове, чумна знахарка йде! — Почувся звідкись ще один дзвінкий хлоп'ячий голос, — так, пане, я сам бачив з голубника, як чумна знахарка зі своїм псом йшла сюди! — І трохи тихіше додав, — Пане, а Ви точно дасте мені золотий за те, що я побачив перший?

Мірі стояла на одному місці, прислухаючись до голосів, що доносилися з дому старости. Почувши голос "пана", серце Мірі шалено закалатало, до горла підкотився ком, а з очей бризнули непрошені сльози... Мірі швидко, щоб ніхто не помітив, втерла зрадницькі сльози довгим рукавом — на поріг будинку вийшов Геллер.

***

Віра прокинулася від дзвінка телефону, який наполегливого дзвонив. Сонним рухом вона зняла трубку:

— Так... Це ти, Славко? Чого дзвониш?

Так, це був Славко "у квадраті" — один з її нечисленних приятелів по ліцею. Саме з легкої подачі Віри, друг, товариш та тогорічний випускник, а нині студент-першокурсник Славко, уроджений Станіслав Станіславович, став Славком "у квадраті".

Під час розмови зі Славком, Віра зрозуміла, що заснула прямо за письмовим столом, виконуючи домашку з фізики. Причому не просто заснула, а перенеслася в далеке минуле... або іншу реальність?

З моменту попереднього сну про Геллера в життя Віри пройшло близько трьох місяців. У житті Мірі пролетіло близько десяти місяців... Знову крах теорії про зв'язок часу "тут" та "там"?

— Вір, ти мене слухаєш? Або як? Або де?

Віра зрозуміла, що вона нічого не чула з того, що казав Славко.

— Слав, повтори, будь ласка, про що ти говорив?

— Ну, ти даєш, мати! — В голосі Славка відчувалося обурення та легка образа, — чи то зовсім завчилася?

— Ага, завчилася, — підхопила ідею Віра, — на минулому уроці отримала "трояка" з фізики. Ти ж сам знаєш, який наш Вітамінич-Веніамінович буває прискіпливий. Ось й зараз сиджу над фізикою. Так завчилася, що заснула над підручником...

— Гаразд, тоді вчися добре. Зустрінемося на вихідних, — прихильно погодився Славко, — передавай привіт Веніаміновичу від колишнього учня.

— Добре, передам, до вихідних, — на автопілоті попрощалася Віра та скинула виклик.

Віра задумливо подивилася на недороблену домашку. Махнула рукою, подумала про себе, що вранці спише у сусіда по парті — Олежки, та… дістала зовсім іншу зошит — із записами про сни, у яких Віра бачила життя Мірі...

Наступний епізод про Мірі прилетів абсолютно раптово, через кілька днів після попереднього. Причому наяву. Що було дивно, це трапилося якраз на уроці фізики.

Віра просто подивилася на мить у вікно, як пориви вітру зривають з дерев пожовкле листя, як...

***

Перший час після того, як Геллер попрощався з Мірі на краю лісу, він намагався вести рахунок дням, коли Мірі ходила до селища, але в якийсь момент загубився у своїх записах. Та й справ треба було вирішити дуже багато: нові документи для Мірі, нова посада у столиці, куди Геллера милостиво рекомендував гер фон Пітрейх.

До речі, дружина гера Франца фон Пітрейха — фрау Евеліна, почувши дивовижну історію Геллера та Мірі, вирішила сама для себе, що просто зобов'язана взяти участь у долі молодих. Саме завдяки наполегливості фрау Евеліни, гер Франц власноруч написав рекомендаційний лист для надання Геллеру громадянської посади. Більш того, фрау Евеліна наполягла на тому, щоб Геллер та Мірі облаштувалися в гостьовому будинку фон Пітрейхов, та майже напросилася бути присутньою на вінчанні у якості найближчої родички Мірі. Крім того, саме фрау Евеліна вирішила власноруч написати листа батькові Геллера з проханням надіслати нотаріуса та одну зі служниць для Мірі.

Кипуча діяльність, яку розгорнула фрау Евеліна, частенько викликала у Геллера та гера Франца масу найрізноманітніших емоцій: від подиву та захоплення до тихого здивування. Втім, ніякі емоції чоловіків не могли зупинити фрау Евеліну — вона продовжувала лаятися зі швачками з приводу шлюбного вбрання та самостійно замовила колиску для майбутнього первістка Геллера та Мірі. Так, у своєї уяві фрау Евеліна розпланувала все від весільного банкету до хрестин!