Глава 4. Відлюдниці

Наступний сон-продовження Вірі довелося чекати ще кілька місяців. Віра спробувала, як учениця фізико-математичного класу ліцею, зіставити графік снів з подіями з минулого. Поки, за теорією Віри виходило, що під час тижнів без сну-продовження, у подіях минулого минали місяці. Можливо, наступна знакова подія з життя Мірі відбудеться набагато пізніше? Наприклад, через кілька років? Тоді наступний сон та наступну історію Віра побачить ще пізніше? В цьому випадку, струнка теорія Віри про взаємозв'язок подій з минулого і періодичності "показу" сну-продовження, придбає закономірність...

Хоча, про яку закономірності може йти мова? Може бути, це просто сни... звичайні сни, які бачать багато людей щоночі?

Наступний сон Віри наснився, коли вона приїхала до батька на весняні канікули. Після попереднього епізоду, як і передбачала Віра, пройшло близько двох місяців.

Як би Віра хотіла, або не хотіла, за цей час відбулося неминуче — батьки розлучилися. Батько повернувся до Криму, а вона — Віра… так вирішили батьки, точніше мати, хоча Віра і пручалася, як могла, залишилася з матір'ю на півдні України. Віра дуже хотіла повернутися до Криму. Туди, де були друзі дитинства, улюблена тітонька, бабуся та старший двоюрідний брат. Але мати була непохитна — Віра повинна була після розлучення батьків залишитися з матір'ю. Тим часом батько повернувся до своїх родичів, наостанок голосно грюкнувши дверима.

З одного боку, Віра розуміла батька, життя в постійних конфліктах з дружиною — сумнівне задоволення. З іншого боку, Віра щиро намагалася зрозуміти мати... та не розуміла...

Першу ніч канікул Віра провела в поїзді. Нічний рейс був зручним, вона приїжджала рано вранці. А попереду у неї був цілий день, який вона могла провести "висячи" на телефоні, як казала бабуся, телефонуючи друзям, щоб повідомити про свій приїзд та домовитися про місто та час зустрічі. Хоча, усі можливі місця зустріч були відомі: на дитячому майданчику, на пустирі позаду дома, або на іграшковій вежі у дитячому містечку.

Попри раннє прибуття поїзду, бабуся вже прокинулася і поставила тісто, щоб Віра відразу ж по приїзду поїла прямо з печі "фірмові" пиріжки. Побачивши на порозі квартири підрослу Віру, бабуся змахнула сльозу:

— Худюща яка стала, лише очі залишилися! — Окинула бабуся оцінювальним поглядом Віру, та підхопивши дорожню валізу, потягнула Віру на кухню, — мий руки та швидко сідай снідати, перша партія пиріжків вже готова!

Віра ще не була голодна, але сперечатися з бабусею було марно. Сидячи на вузькій довгій кухні, та смакуючи пиріжки з різними начинками, Віра слухала останні новини, якими бабуся щиро ділилася, не відриваючись від куховаріння.

— Ці, твої другани, — казала бабуся розгортаючи качалкою тісто, — вже вчора ввечері заходили, запитували: "А у котрій годині Віра приїде?"

— "Ці" — це Дмитрик з Ігорем? — Уточнила Віра з набитим ротом.

— Ага, — підтакнула бабуся, — обидва, два: здоровий придурашний лоб та бліда муха! Так й ходять парочкою, як папуги... невже мене бояться? — Бабуся нишком глянула на Віру.

— Ну, що ти, бабусь! — Поспішила заспокоїти стареньку Віра. Дійсно, не зізнаватися ж, що крутий характер бабусі й насправді наводив страх на всіх друзів Віри та Ростика. Це тільки онуки знали, що за грізним поглядом, гострими слівцями та грубуватими манерами, ховається інша бабуся — співчутливо та турботлива.

Найкращі друзі Віри: Дмитро, який жив поверхом вище над квартирою бабусі, та Ігорьок з квартири навпроти, з одного боку, розуміли, що бабуля Віри може бути доброю. Але, з іншого боку, намагалися без зайвої необхідності не світити своїми обличчями перед бабусею Віри. 

Так трапилося й зараз, Віра зателефонувала Дмитру та Ігорку, вони домовилися зустрітися на "їх місці", тобто на пустирі за будинком з боку траси. З пустирем у Віри було пов'язано багато приємних спогадів про дитячі пригоди. Уже здалеку Віра побачила довготелесу, міцну фігуру Дмитрика, через яку він і вшануватися від бабусі прізвиська "здоровий лоб". Визначення "придурашний" Дмитро отримав через білозубу посмішку, яка практично не сходила з його смаглявого обличчя, що було обрамлене темним, злегка кучерявим волоссям.

Віра пошукала очима Ігорка.

— Ігорьок скоро підійде, справи у нього якісь з матір'ю, — як би передбачаючи питання Віри повідомив Дмитро та змовницьки підморгнув Вірі, — Ірка заміж збирається! 

Віра здивовано підняла очі на Дмитрика: Ірка була старшою сестрою Ігорка, і всього на якихось пару років старша за Віру та Дмитра. Поки Ігор ще не прийшов, Дмитро зі швидкістю кулемета випалив останні плітки про те, що Ірка "залетіла" від якогось "дорослого" мужика, який трохи молодше віком ніж сам батько Ірки та Ігорка. Тому тепер виходить заміж. Причому дуже швидко, тому що батько збирається в рейс і хоче, щоб весілля пройшло до його відходу.

Побачивши, що до них наближається фігура Ігорка, Дмитро замовк. Незабаром підійшов і сам Ігорьок — та сама "бліда муха", по міркам бабусі. Світла, майже мармурова шкіра, світле волосся, котре від яскравого сонця вигоряло майже до прозорого стану, та білясті вії над сіро-блакитними очима, дійсно, робили обличчя Ігорка безбарвним й блідим.

Серед інших південних хлопців: міцних та засмаглих, невисокий щуплий Ігорьок виділявся "білою плямою" та часто піддавався глузуванням.

Особливо коли поруч не було захисту у вигляді міцного кулака Дмитрика, та гострої на мову Віри. Хлопці жартували, що гострий язик Віра отримала у спадок від бабусі. Щодо бабусі, то її багато хто побоювався. 

Побачивши Віру Ігорьок ніяково посміхнувся. Здавалося Віра не помітила збентеження. Коли друзі виявилися у повному зборі, вона, нарешті, розповіла про переїзд, розлучення батьків та своє навчання в ліцеї.

Блукаючи пустирем, як по місцях "бойової слави" вони згадували, як разом, ще коли були безтурботними дітьми, збирали ожину та ловили ящірок.

Зі сміхом згадували, як спіймали самого справжнього живого скорпіона. Ось це була прям мега подія! Віра, Дмитро та Ігорьок стали героями району, поки хтось із сусідської дітвори переплюнув їх тим, що теж зловив скорпіона, ще більше за розміром... Образа тоді була неабияка!