Глава 1. Двійник з майбутнього

Всі канікули Віра провела у бабусі на узбережжі Чорного моря. За винятком першого тижня, коли Віра складала вступні іспити до коледжу. В останній місяць канікул батьки повідомили їй дві новини... Одна з них, за законом жанру, була "погана": прийшли результати іспиту, за підсумками яких Віра "не пройшла". Математика, здана на "відмінно" не врятувала від "трояка" з української мови та "трояка" з креслення.

З одного, боку Віра розуміла, що складний диктант – то ще випробування. Але, "трояк" з креслення, яке їй подобалося, був... дивним. Пізніше батько сказав, що Віра просто не пройшла, тому що в той рік було дуже багато "блатних" абітурієнтів, які вступили, бо у когось були важливі "батьки", у когось корисні "родичі", а у когось просто потрібні "зв'язки". Ні першим, ні другим, ні навіть третім, Віра похвалитися не могла. Та й не хотіла Віра вступати до коледжу "за гарні очі", хотілося, щоб оцінили її знання і навички. Виявилося, що знання були не на першому місці, і навіть не на десятому... прикро було до самої глибини душі... А з іншого боку, було радісно, ​​що в будь-якому випадку в школу, в якій Віра закінчила дев'ятий клас, вона вже точно не повернеться. Краще піти в саме низькопробне професійне училище, ніж повернутися в "колишню" школу.

Історія переведення в ненависну школу була банальна: мати все-таки наполягла на їх переїзді в це місто на півдні України, тільки тому, що хотіла бути ближче до своїх родичів. Те, що Вірі доведеться йти до нової школи, а батькові влаштовуватися на нову роботу, мати хвилювало найменше. Мати хотіла переїхати й все!

При згадці про постійні скандали батьків з приводу переїзду, Віру мимоволі пересмикнуло. Коли мати починала зі злістю розшпурювати речі та вимагати свого, Віра відчувала себе незручною і зайвої в сім'ї. У такі моменти Віра намагалася піти до друзів або до тітоньки Ліді – батькової сестри. Хоча останнім часом перед переїздом Віра до тітки Ліди намагалася ходити рідше: мати ревнувала Віру до зовиці.

Зрештою, конфлікти, які регулярно провокувала мати, зробили свою справу – сім'я Віри переїхала з великого красивого міста на березі моря в це... ненависне містечко. Місто Віра ненавиділа дуже давно, ще з часів приїздів в гості до бабці – материної матері. З усіх численних родичів з боку матері у Віри складалися відносини лише з дідом, найстаршим двоюрідним братом і наймолодшою ​​сестрою матері. З іншими родичами по материнській лінії Віра відчувала себе чужою. Мати весело щебетала зі своїми родичами, а присутність Віри прихильно "терпіли" заради любові до її матері.

У новій школі ситуація виявилася ще гіршою, ніж з родичами. Однокласники над Вірою відверто знущалися. Вони сміялися над правильно поставленою мовою Віри, висміювали її стиль одягу, поведінка і музичні смаки. Втім, і сама Віра ловила себе на думці, що мимоволі виділяється серед інших учнів. Але змінюватися при цьому Віра не хотіла. Вона щиро не розуміла, чому вона повинна змінювати свою правильну дикцію, над постановою якої Віра працювала з викладачем з театральної студії, незрозумілим суржиком та місцевими жаргонізмами? Чому вона повинна змінити зручні імпортні джинси на "спортівки" або балахони, в яких ходили всі? І навіщо слухати вітчизняну "попсу" як всі, якщо Вірі завжди подобалася закордонна рок-музика?

Найгірше в школі було те, що до загального "тихого" цькування Віри учнями, приєдналися деякі вчителі. Вчителі теж дозволяли собі їдкі образливі зауваження і спеціально занижували оцінки, через те, що Віра поводилася "не як всі". Один з вчителів дійшов до того, що перед усім класом сказав:

— Якщо Віра, ти така розумна, то повертайся до свого великого міста у своєму улюбленому Криму, і там мудруй! А в нашому місті, — учитель сказав "нашому місті" з гордістю і захопленням, — живуть нормальні люди, серед яких немає місця, "таким" понаїхавшим снобам, як ти!

Віра відверто не розуміла, в чому саме проявляється її "снобізм". Та й чути подібне, від дорослої людини, що володіє впливом на учнів, було дуже неприємно. І "понаїхала" Віра не за своєю ініціативою. Будь її воля... Віра з набагато більшим задоволенням залишилася б у Криму зі своїми друзями, у своїй школі, а не в цьому, забутому богом містечку, в якому найбільшими пам'ятками були міський парк і єдиний кінотеатр.

При згадці про школу Віру починало корючити, тому так, вона була щиро рада, що в це тихе пекло вона більше не повернеться!

— Розумієш, тьотя Ліда, — Віра могла бути відвертою з улюбленою тітонькою, — мені навіть поскаржитися на школу нікому: батько говорить, що "намагається зберегти шлюб", а мати... мати просто щаслива щодня базікати зі своїми сестрами та подругами дитинства. А мені мати постійно говорить, що я "перебільшую" та "всюди бачу тільки негатив"!

— Мені дуже шкода, Віруня, — з жалем говорила тітонька, — ну, ти ж знаєш свою матір!

Віра знала свою матір. Більш того, Віра реально оцінювала ситуацію та розуміла, що поки не досягне повноліття, буде змушена підкорятися примхам і забаганкам матері. А це значило – адаптуватися до умов, які їй зараз створюють батьки. Адаптуватися до школи, в якій її труять і знаходити друзів, там, де з Вірою не хочуть спілкуватися.

Втім, двох подруг Віра все-таки знайшла: Інку та Маринку. Вони були сусідками по малосімейці, в якій батькові "виділили" від підприємства однокімнатну квартиру.

Життя втрьох з батьками в однокімнатній квартирі була для Віри окремим щоденним квестом.

Так що, друга новина, про покупку батьками вдома, за законом жанру, мала бути хорошою. На перший погляд, новина виглядала перспективно і багатонадійно: батьки поміняли з невеликою доплатою їх маленьку однокімнатну квартирку на великий приватний будинок.

— Правда, — з радістю в голосі розповідала за телефоном мати, — будинок без ремонту... ну, це можна виправити, твій батько... — мати дуже рідко називала батька Віри на ім'я. Найчастіше при розмові з Вірою мати говорила "твій батько", а в розмовах з подружками називала чоловіка на прізвище. — Твій батько вже ходив дивитися будинок з якимись мужиками... — до знайомих батька мати теж ставилася з неприхованою зневагою, — вони сказали, що можна восени зробити косметичний ремонт, а навесні вже перебудувати нормально, — слово "нормально" мати теж підкреслила. Для неї було важливо, щоб в її житті все було "нормально", тобто, як у всіх її родичів. — Загалом, будинок нормальний і нам пощастило, що господар – кінчений алкаш хоче поміняти будинок на квартиру з дуже маленькою доплатою, майже за безцінь. Сусіди, правда, говорять, що мати господаря померла за дивних обставин, а... чи то брат, то чи сестра господаря в будинку повісилася... ну, це ж не важливо, правда? — Мати чекала, поки Віра підтвердить, що і для неї це не важливо.