Розділ 14. У лігві змії

Мої перші дні в компанії батька почалися з лабораторії. Я занурилася в роботу з головою, намагаючись з'ясувати, що відбувається. Усередині мене вирував справжній ураган, і робота була єдиним порятунком від думок про Артема. Я згадувала наші дотики, поцілунки, його різкий відхід. Його останнє запитання: «Що не так?». І моя відповідь, що я не можу, бо думаю про контракт. Після цього все обірвалося, і він пішов. І я досі не знаю, що це було: реальна злість чи просто чергова гра.

На презентації я вже помітила, що склад продукції значно погіршився. Колись компанія славилася лише натуральними компонентами, а тепер хіміки зловживали синтетикою. Я обережно розпитувала колег, намагаючись не викликати підозр. Мені пояснили, що це робиться для здешевлення вмісту, а продають вони його за тими ж цінами. Все, як і розповідав Артем. Гроші, тільки гроші. Це було жорстоко і цинічно, і я відчувала, що це справа рук Сніжани.

Максим справді стежив за кожним моїм кроком. Спочатку це мене дратувало, я відчувала себе, як під мікроскопом. Але він поводився доволі ласкаво та дбайливо. Він допомагав мені з обладнанням, пояснював деякі нюанси, був уважним до моїх потреб. Я почала помічати, що він не такий вже й схожий на свою матір. Його очі були більш м'якими, а усмішка — щирішою. Це заплутувало мене ще більше.

Він запропонував піти разом на обід. Я погодилася, відчуваючи, що це мій шанс. За обідом я була награно ласкавою з ним, посміхалася та обережно ставила запитання. Я старалася якомога більше випитати про плани Сніжани. Він почав розповідати, що мати намагається розширити бізнес, але не може знайти надійного партнера. Завжди щось заважає, щось йде не так. І це трохи не клеїлося з тим, які версії будував Артем. Та й людина, яка планує розширити бізнес не буде псувати склад продукції. Я подумала, що Максим замилює мені очі та затуманює розум. Насправді ж Сніжана хотіла швидкого збагачення: спочатку більше чистого прибутку, а тоді продаж компанії.

Увечері Максим запропонував відвезти мене додому, і я погодилася. Ми сиділи в його машині, і він мовчав. Його очі були спрямовані на дорогу, а я думала про те, що ця ситуація стає все більш складною. Мій телефон задзвонив і я побачила ім’я Артема. Вирішила поставити телефон на беззвучний, бо зрозуміла, що мені краще з ним поговорити, коли вийду з автомобіля. Максим зупинився біля будинку, але не одразу відпустив мене.

— Софіє, ти можеш мені довіряти, — мовив він таким тоном, наче ми з ним справді друзі.

— Вибач, але не можу, — гірко всміхнулася йому я.

— Я тобі не ворог.

— Ти син Сніжани.

— Моя мати не бажає тобі зла.

Я не могла зрозуміти – він мене в цьому переконує, чи сам свято вірить в це.

— Ти або сліпий, або намагаєшся зробити з мене дурну. Це така гра? Тоді ти геть поганий актор.

Я вийшла з автомобіля та одразу ж попрямувала до квартири Артема. Як тільки опинилася всередині, зателефонувала йому.

— Вибач, не могла говорити. Максим підвозив мене, — почала швидко говорити, як тільки він підняв телефон.

— Максим підвозив? – холодним тоном перепитав Артем.

— Так, Сніжана підставила його, щоб він слідкував за мною.

— Зрозумів, — буркнув він.

— Щось не так? Це злочин? – я додала іронії у свій голос. Бо мене бісила ця прохолода в голосі Артема.

— Колешся?

— Бо ти навіть не спитав, як справи, — почала роздратовано я, — не телефонував цілий день. Кудись зник для чогось.

Артем замовк, а я вкусила себе за язика Це ж треба бути такою дурепою. Ще не вистачало сказати, що думала про нього весь день.

— Скучила?

— До чого тут це? – обурилася я та важко видихнула.

— Ні до чого, — я почула смішки в його голосі.

— Ти навіть через телефон нестерпний!

— Тобі подобаються милі?

— Розумні! – швидко випалила я. – Де ти? Чому ти так терміново поїхав?

Я добре пам’ятала, що між нами відбулося перед тим, як Артем поїхав. Але я розуміла, що такий чоловік, як він, не міг зникнути на кілька днів лише тому, що я його відштовхнула. Це виглядало надто по дитячому для Камінського.

— Виникли нагальні справи, які стосуються Сніжани. Не телефонна розмова. Приїду і розповім. У тебе все добре?

— Так, — видихнула я.

— Будь обережна.

Я хотіла відповісти щось на кшталт «і ти теж», але він не дав мені цього зробити. Просто відключився. Спитав, чи мені подобаються милі. Мені подобаються розумні та не надто загадкові. Артем же був для мене цілковитим ребусом, який я не могла розгадати.

Дні в компанії летіли швидко, вони були наповнені новими знайомствами, дослідженнями в лабораторії та постійною присутністю Максима. Він не переставав приділяти мені увагу: допомагав, підтримував і навіть приносив каву. Його поведінка заплутувала мене. Я не знала, чи він щирий, чи це чергова гра. Я сподівалася, що він просто хоче подружитися, але його погляд, його слова, його вчинки говорили про інше.

Наступного дня, коли я йшла коридором до свого робочого місця, то почула голос Сніжани зі службового приміщення. Я завмерла, прислухаючись.