Розділ 13. Хитрий чоловік

Цього разу він дав мені добре відпочити. Артем спав у вітальні на дивані, а я — у його ліжку, в якому не було жодного натяку на минулу ніч. Тільки запах чужого парфуму, який я вже почала впізнавати. Прокинулася я дуже пізно, адже заспокійливі подіяли магічно. У квартирі було тихо. Артема вже не було вдома.

Я прогулялася навколо будинку, насолоджуючись ранковою тишею. Я багато разів прокрутила в голові події вчорашнього дня: ресторан, Сніжана, дзвінок, лікарня. І я мусила визнати, що Сніжана — страшенно підступна змія. Її план був ідеальним, і якби не швидка реакція Артема та його пояснення, я б досі сиділа в полоні власної люті та образи.

Артем повернувся з роботи ввечері. На ньому була білосніжна сорочка, а його обличчя випромінювало втому. Однак як тільки він мене побачив, його вираз пом’якшав.

— Як ти почуваєшся? — запитав він.

— Добре. Я встигла і поспати, і прогулятися, — відповіла я, не дивлячись йому в очі.

— Я хочу поговорити про твій візит до батька, — сказав він, сідаючи навпроти мене.

Я переказала йому все, чого не встигла переповісти у ресторані. Артем уважно слухав кожне моє слово.

— Це збігається з моєю інформацією, — Артем кивнув. — Я вже зробив експертизу довіреності. Її справді підписав твій батько. Але підпис не надто чіткий. Експерти впевнені, що це його рука, але є сумніви щодо його стану в момент підписання. Можливо, він був під впливом ліків, або був занадто слабким, щоб думати.

— Отже, Сніжана обманом змусила його підписати довіреність, — прошепотіла я, відчуваючи, як мене охоплює гнів.

— Не виключено. Можливо, спонукала його зробити це швидше, ніж він сам того хотів. І щоб це з’ясувати, нам потрібен доступ до її документів. А для цього тобі потрібно влаштуватися на роботу в компанію.

— Ти з глузду з’їхав? Сніжана не дурна, вона ніколи не візьме мене на роботу. Вона тільки того і чекає, щоб викинути мене з бізнесу.

— Я знаю, — усміхнувся він, і в його очах знову з’явився хижацький блиск. — Тому ти попросиш у батька дозволу на стажування. Ти ж вчишся на косметичного хіміка, і зовсім скоро почнеться новий навчальний рік. Тобі потрібна практика, і ти можеш сказати батькові, що хочеш допомагати Сніжані, як вона сама й просила. Це зробить твою позицію міцнішою, а Сніжана не зможе відмовити.

— Який же ти хитрий чоловік, Камінський!

— Така робота в мене, — спокійно відповів Артем та підійшов до кавоварки.

Він повернувся спиною і я задивилася на його широкі плечі. Далі мій погляд перекочував на руки і я згадала, як ці руки вчора пестили мене в ресторані. Я просто мліла біля нього й не могла тверезо думати. Він наче відчув мої поневіряння і спитав:

— Вчора Євгенія завадила нашій розмові й ти не відповіла мені.

— Справді? – знітилася я, — я й не звернула уваги.

— Мала брехуха, — він різко повернувся до мене та уважно глянув на моє обличчя. — А ти чудова актриса. То чому ти збрехала, що Сніжана все ще там?

— Я не чітко бачила, — почала швидко викручуватися, — в тебе спина надто широка, я могла наплутати.

— А через секунду зір різко сфокусувався і ти зупинила мене.

— Чого ти від мене хочеш? Що хочеш почути?

— Ми чоловіки – дуже прості істоти. – Артем приніс свою каву та сів навпроти мене, — нас цілком задовольняють прямі лаконічні відповіді.

— А я люблю ускладнювати.

— Ускладнюй, — мовив спокійно Артем та надпив каву, — я все одно бачу глибше, ніж ти думаєш.

Я закотила очі та повільно підвелася. Хай хоч катує мене, але я не зізнаюся в тому, що мені було добре вчора з ним на тому балконі. І саме тому я не зупинила його. Бо жоден чоловік не робив зі мною того, що він. Та що там лукавити… Ті недолугі поцілунки, які у мене були, навіть не йдуть у порівняння з Артемом. Навіть зараз, як згадую його дотики, то тіло вкривається мерехтливими сиротами.

— Я піду спати. – Я майже дійшла до спальні, але рука Артема зупинила мене.

Він вхопив мою долоню, притягнув до себе. Іншою рукою обійняв за талію. Далі долонею загорнув волосся з мого обличчя та почав уважно роздивлятися його.

— Як ти загалом почуваєшся?

— Добре, — під таким прискіпливим поглядом я не могла брехати.

— Більше не буде непритомностей, запаморочень? – його голос звучав хрипко.

— Не знаю, — знизала я плечима.

Артем занурив пальці у моє волосся, тоді погладив подушечками пальців шию, пройшовся щокою. Його сірі очі мружилися і зараз він нагадував мені лагідного кота, а не хижого звіра.

— Така шовковиста і м’яка, — мовив він майже пошепки.

А я просто завмерла. Забула, що маю дихати. Моє серце вистрибувало з грудей. Мене гнітили його дотики. Вони були приємними, невимушеними. Але його погляд бажав більшого. Я бачила, з яким голодом сірі очі пронизували мене. В цих очах відчувався захват, з яким він розглядав мене.

— Що ти хочеш? – тихо спитала я.

— Ти знаєш, чого я хочу. Не можна так нахабно спокушати дорослого чоловіка, а потім зупинити його.