Розділ 10. Непрохана вразливість

Я прийшла до тями, відчуваючи неприємний запах ліків. Голова гуділа, а тіло здавалося важким, немов налите свинцем. Я лежала на м'якому ліжку в спальні Артема, і все, що сталося кілька хвилин тому, здавалося нереальним, як поганий сон. Я знепритомніла. Мій страх був настільки сильним, що тіло просто відмовило.

Артем сидів у кріслі поруч, тримаючи в руці вату, змочену нашатирним спиртом. Його обличчя було напруженим, а сірі очі свердлили мене. В них я не бачила ні співчуття, ні розуміння. Лише холодний, оцінювальний погляд.

— Ти часто непритомнієш? — запитав він. Голос був різким, без жодної інтонації.

— Ні, — прошепотіла я. — Востаннє це було, коли померла моя мама.

Я бачила, як його обличчя здригнулося, але він нічого не відповів. Я відчула, як мене охоплює хвиля сорому та розпачу. Я так старалася бути сильною, а тут… упала, як лялька. Звичайно, він злий. Я зіпсувала його плани. Я була впевнена, що він розчарований, адже не так він планував завершення нашої першої шлюбної ночі.

Зібравши всю свою силу волі в кулак, я підвелася. Я відчувала, як моє тіло тремтить, але я змусила себе встати. Підійшла до нього, повернулася спиною, показуючи застібку сукні.

— Допоможи, — сказала я, і мій голос звучав набагато впевненіше, ніж я себе почувала.

Він здивовано подивився на мене.

— Що ти намагаєшся зробити? — його голос був жорстким.

— Я звикла дотримуватися обіцянок та обов'язків, — відповіла я, не дивлячись на нього.

Він почав повільно розстібати мою сукню. Я відчувала, як моє тіло тремтить, а шкіра поколює. Кожний його дотик був як удар електричного струму. Місця, де його пальці торкалися моєї спини, горіли вогнем. Це був не страх. Це було щось інше. Я відчула, як він обережно проводить долонею по моїй оголеній спині, а потім зупиняється.

Він огорнув мою талію, різко притягнув до себе. Я відчула його збудження, і це мене злякало ще більше. Я незаймана, у мене ніколи не було чоловіка. І мене лякав не стільки Артем, як факт першої ночі.

— Ти справді повірила у всю ту нісенітницю, що я говорив для Сніжани? — промовив Артем біля мого вуха, торкаючись його устами. — Гадала, що я настільки вразився твоєю красою, що зараз накинуся на тебе?

— До чого тут це? — прошепотіла я. — Контракт...

— Видихни, — перебив він мене. — Я не ґвалтуватиму тебе.

Він відпустив мене, і я почула, як він вийшов із кімнати. Я стояла посеред спальні, відчуваючи, як мої ноги підкошуються. Залишилася сама, в сукні, що трималася на мені лише силою волі, і з цілковитою плутаниною в голові. Що це було? Чому він так вчинив?

Я довго крутилася у ліжку. Мені снилися кошмари, пов'язані зі смертю мами, і я ніяк не могла позбутися почуття провини. Голова розколювалася від болю, а тіло, здавалося, ще пам'ятало кожен дотик Артема. Я знала, що він спав у вітальні, поступившись мені ліжком, і це лише посилювало мою тривогу. Я зіпсувала все, знову показавши свою слабкість. Його жорстокі слова були його помстою за мою непритомність.

Прокинувшись, я почула, як із ванної долинає шум води. Артем приймав душ. Це був мій шанс хоч якось загладити свою провину, показати, що я не просто безпомічна лялька. Я швидко встала, відчуваючи, як тремтять ноги, і вирішила приготувати сніданок. Омлет і кава. Я робила це майже на автоматі, але руки все одно не слухалися, а в голові була порожнеча.

Я чула, як з ванної він пішов у кімнату і через мить уже крокував на кухню. Я поставила дві тарілки на стіл. Його погляд ковзнув по мені, а далі зупинився на накритому столі. На мить на його обличчі з'явилося здивування. Але за мить воно змінилося на звичний холод.

— Не варто, — різко сказав він. Його голос був твердим, і я відчула, як моє серце стиснулося. — Не потрібно вдавати дбайливу дружину. Цього в контракті не було.

— Це просто сніданок, — спробувала заперечити я. — Мені не важко…

— Я знаю, що ти намагаєшся зробити, Софіє, — перебив він, навіть не дивлячись на мене. — І мені це не потрібно. Після обіду заїдь до мене в офіс. Ми обговоримо деталі щодо подальших дій зі Сніжаною. Ти маєш бути готова до того, що на тебе чекає.

Далі він просто пішов, залишивши мене саму зі сніданком, що швидко остигав, і з почуттям, що я знову програла.

Сніданок так і залишився не з'їденим. Я сиділа за столом і вдивлялася в омлет, який швидко остигав, а в голові крутилася одна і та ж думка про те, що він знову переміг. Артем знову змусив мене почуватися маленькою, беззахисною лялькою, яка тільки й може, що непритомніти від страху.

Я одягнулася, зробила стриманий макіяж і поїхала в його офіс. Я готувалася до чергових перепалок, але Артем вкотре здивував. Камінський сидів за величезним столом, а навколо нього було розкладено безліч документів. Фотографії, роздруківки з банківських рахунків, юридичні документи. На мить я завмерла, усвідомлюючи, що поки я вертілася, займаючись всілякими дурницями до весілля, він уже працював над нашою справою. Це була не гра, а справжня війна.

— Сідай, — сказав він, не відводячи погляду від документів. — Я замовив тобі каву.

Він подав мені чашку, і я, не знаючи, що сказати, просто сіла. Я була здивована. Його дії були абсолютно протилежні моїм очікуванням. Він не насміхався, не знущався, він був діловим.