Розділ 7. Дистанція

Слова Артема вдарили мене різким неприємним ударом.  Я була шокована. Він сам погодився на цю угоду, я не благала його і не змушувала. Лише запропонувала вигідні умови для нас обох. Чого ж тепер я втратила цінність?

Я рвучко відвернулася, відчуваючи, як закипає кров. Мої ноги самі несли мене до шафи. Я швидко знайшла потрібну шухляду, вихопила звідти постільну білизну. Руки тремтіли, але я вперто ігнорувала це тремтіння.

Повернувшись до вітальні, я зупинилася посеред кімнати. Артем сидів на дивані, спокійний, мов скеля, і знову дивився у свій телефон. Ця його незворушність стала останньою краплею.

— А яка твоя цінність, Артеме? — голос мій зазвучав тихо, але з кожним словом набирав силу. Я бачила, як він повільно підіймається, вирівнюючись зі мною, і тепер мені довелося добряче задерти голову, щоб дивитися йому прямо в очі. Його високий зріст, його владність — все це лише підливало масла у вогонь моєї люті.

— Ти себе оцінив? — продовжувала я, відчуваючи, як обличчя горить. — Вважаєш мене меркантильною? А чому ти сам погодився на цей шлюб? Ти ж не благодійник, чи не так?

Його брови повільно зійшлися на переніссі. Погляд сірих очей став більш пильним, він уважно розглядав моє обличчя, ніби намагався розгадати якусь головоломку. Я відчула, як мій голос починає здригатися, як стає важко дихати, а очі наповнюються пекучими сльозами. Але я відмовилася плакати. Не перед ним. Не зараз.

— Думаєш, я з гарного життя прийшла до тебе? — Я продовжувала, долаючи клубок у горлі. — Гадаєш, мені зараз солодко? Це не лише заради грошей... — Я запнулася. Слова про батька, про його порятунок, про те, що ця ситуація — мій єдиний вихід, ледь не зірвалися з язика. Вчасно зупинилася. Мовчати. Не видавати зайвого. — Не лише заради грошей, — повторила я, щоб заповнити незручну паузу.

— Продовжуй, — наказав Артем, його голос був тихим, але владним.

Я зціпила зуби, закрила рота на замок, щоб не ляпнути знову зайвого. Бо він для мене поки, як хамелеон. І я не знаю, чого чекати в наступну хвилину – гніву, чи милосердя. Я кинула білизну на диван і почала застеляти його. Мої рухи були різкі, шарпані, майже агресивні. Кожна дія віддавала моїм хвилюванням та образою. Натягуючи простирадло, я мало не порвала його.

— Просто не займай мене, — процідила я крізь зуби, не дивлячись на нього. — Ми уклали контракт. Це не зобов'язує нас влаштовувати драми наодинці. Як тільки все закінчиться, ми розбіжимося. Тож давай просто... вдавати, що мене тут немає. Те саме робитиму і я.

Кімнату знову огорнула тиша. Я відчувала його погляд на своїй спині, але не оберталася. Моє серце шалено калатало, відлунюючи в скронях. Ця ніч тільки почалася, і я вже розуміла, що легких днів тут не буде.

Артем пішов і через декілька хвилин я почула струмені води, які долинали з ванної кімнати. Я вмостилася на диван, намагаючись не думати про нього, про цей дивний вечір, про те, наскільки моя ситуація вийшла з-під контролю. Диван виявився дійсно незручним. Кожна пружина впивалася в спину, а подушка здавалася занадто тонкою. Я крутилася з боку на бік, немов риба, викинута на берег. Думки роїлися в голові: Сніжана, Артем, батько, майбутнє, яке здавалося туманним і небезпечним. Сон не йшов, але зрештою, виснаження взяло своє, і я провалилася в глибоке забуття.

Відкривши очі, я не одразу зрозуміла, де перебуваю. Стеля була незнайомою, світло — іншим, а повітря — свіжим, але чужим. Кілька секунд я кліпала, намагаючись зосередитися, і тут мене осяйнуло. Паніка миттєво охопила мене, коли я побачила, що лежу... в ліжку. У ліжку Артема. Величезному ліжку, з чорними простирадлами, які пахли чоловічим парфумом, тим самим, що відчувався від його футболки.

Жах пронизав мене. Я різко піднялася, швидко оглядаючи себе. Футболка Артема була на місці, прикриваючи мене до середини стегна. Я провела руками по тілу. Нічого не боліло, жодного дискомфорту. Я б точно зрозуміла, якби щось сталося. Поруч Артема не було. Ліжко було порожнім, немов він ніколи й не лягав сюди.

Швидко підірвавшись на ноги, я оббігла всю квартиру. Вітальня, друга кімната, коридор – порожньо. Його ніде не було. Здавалося, він просто випарувався. Я зітхнула з полегшенням, відчуваючи, як адреналін поступово відступає.

На кухні, на стільниці, лежала пачка грошей і коротка, написана від руки записка: «Майже не перетинатимемося. Все, як ти хотіла. Гроші на пристойні речі.»

Він насміхався. Але водночас це було саме те, що мені потрібно. Дистанція між нами.

Я взяла гроші, відчуваючи їхню прохолоду. Сума була значною. Пристойні речі, значить. Це знову дратувало, але я розуміла, що це необхідно для правдоподібності наших стосунків.

Першим ділом я вирушила до своєї квартири. Таксі швидко довезло мене до знайомого будинку. Увійшовши, я відчула запах рідного дому, сухої лаванди та спокою. Ліна була вдома. Вона кинулася до мене з розпитуваннями, помітивши мій розгублений вигляд. Я коротко переповіла їй події останніх днів, але про поцілунок, про Сніжану, про його дивну лють і мої страхи я, звісно, промовчала. Ліна слухала, похитуючи головою, але її очі були сповнені занепокоєння. Вона знала моє минуле, і розуміла, наскільки мені важко.

Я зібрала необхідні речі – кілька комплектів одягу, засоби гігієни, свій улюблений блокнот. З грошей, які залишив Артем, я купила трохи продуктів. Не хотілося відчувати себе повністю залежною, навіть якщо це було лише самообманом.