Розділ 5. Гра з перших дублів

Ресторан виблискував наполірованими люстрами та білосніжними скатертинами. Важкі оксамитові штори приховували вечірній Київ, створюючи атмосферу відокремленої розкоші. Я стояла біля входу, відчуваючи себе абсолютно не на своєму місці. Наче невідома сила заволоділа моїм тілом та приволокла його сюди. Моя свідомість була затуманеною, але водночас я чітко розуміла, що це все мені потрібне. На мені була сукня кольору топленого молока, яка вдало підкреслювала кожен вигин. Без зайвих деталей, чи аксесуарів, вона випромінювала стриману елегантність, в яку я так вірила. Моє довге волосся було ідеально прямим та сягало поясу, а очі вдало підкреслював легкий макіяж. Але серед цього блиску та розкоші я все одно відчувала себе так, ніби одягнена у щось занадто буденне.

Артем стояв у центрі зали. Високий, статний, у темно-синьому костюмі, який ідеально сидів на його широких плечах. Він розмовляв з кількома чоловіками, а коли зустрівся поглядом зі мною, то зосередився на моєму обличчі, далі ковзнув нижче й почав наближатися до мене. Він усміхався так, наче я для нього найбажаніше диво сьогоднішнього вечора. Якби я не знала про контракт та нашу домовленість, то повірила б.

– Ти запізнилася, – прошепотів він біля мого вуха, а тоді ніжно поцілував щоку. Далі вирівнявся зі мною, продовжив усміхатися та огорнув мою талію. – Я вже почав хвилюватися.

У його інтонації відчувався легкий докір. Дотики та поцілунок були незвичними та чужими. І я дуже старалася не видати себе, не відсахнутися, а вміло підіграти. Я оглянула швидко залу та присутніх і зрозуміла, що він справді серйозно підготувався до заручин. В той час, коли моїм основним завданням було мати гарний вигляд.

– Якщо я чогось хочу, - мовила пошепки, не прибираючи з обличчя ідіотську посмішку, - то чіпляюся за це всіма клешнями. І я не запізнилася. А трошки затрималася.

Його рука постійно ковзала моєю талією. Ми підходили до гостей і Артем представляв мене їм. Він запросив Сніжану та Максима, які стояли трохи далі та пропалювали мене отруйними поглядами. Здавалося, Сніжана випалить дірку в моїй молочній сукні. Я зустрілася з нею поглядом, додала своїй усмішці тріумфу та кивнула їй у знак привітання. Артем прослідкував за моїми діями та міцніше притиснув мене до себе, тоді нахилився до вуха та почав шепотіти:

- Усміхайся так, наче я розповідаю тобі у деталях, що зроблю з тобою сьогодні вночі.

І я усміхалася, а серце тьохкало в передчутті невідомості.

-  А ти зробиш? – спитала перше, що вертілося в голові.

Він примружився, але не відповів. Бо до нас тут же підійшла Сніжана.

– Артем, ти... – почала вона, її голос тремтів від гніву. – Ти справді збираєшся одружитися з цією... дівчинкою? Софіє, як ти посміла це приховати?

Мені не сподобався тон Сніжани. Вона зверталася до Артема так,  наче вони друзі, або ж дуже хороші знайомі. До мене ж не приховувала свого презирства. Навіть перед Артемом не намагалася вдати ввічливість до падчерки. Артем обійняв мене міцніше, притискаючи до себе, і я на мить відчула захист. Його голос став холодним, як лід.

– Сніжано, в чому справа? Поводься відповідно, бо присутні можуть подумати, що ти не бажаєш щастя Софії.

– Але ж вона, – Сніжана перевела погляд на мене, її очі випромінювали ненависть. – Вона ж... ніхто! Вона просто намагається влізти в твій гаманець, Артеме! Вона ж звичайна...

– Досить! – Артем злився, я відчувала це в його голосі та дотиках, бо він сильніше стиснув мою талію. Тоді зробив крок уперед та затулив мене собою. Я не потребувала захисту, бо звикла до словесних перепалок зі Сніжаною. Але мене настільки шокувала поведінка Артема, що всі їдкі фрази просто повилітали з голови, – я не дозволю нікому ображати мою жінку. Мовчи, або йди геть!

Сніжана замовкла, її обличчя нагадувало стіну. Це вперше я бачила, щоб вона настільки не контролювала своїх емоцій на публіці. Однак слова Артема подіяли на неї, бо вона ще раз зиркнула на мене злісно, але все ж таки пішла до виходу. Максим, як справжній вірний пес, побіг за нею. А я стояла, мов укопана, бо в голові досі гупали два слова «моя жінка».

- А ти непогано тримаєшся, - мовив Артем.

- А мала знепритомніти, боятися? – хвацько відповіла йому. Чого всі думають, що я маленька слабка дівчинка?

- Інколи жінки вдаються до подібних хитрощів та переграють, - вигнув одну брову Артем.

- Я не така, як усі, - випалила на одному подиху, - і на відміну від всіх інших, мені не потрібно грати. Я все роблю з перших дублів та безповоротно.

Артем замовк, глянув кудись вбік, а тоді підняв руку та ніжно заправив пасмо мого волосся за вухо, його пальці легенько торкнулися моєї шкіри.

– І ти маєш неперевершений вигляд, Софіє. Саме так, як обіцяла, – його голос був глибоким і спокійним, а погляд ковзнув по моїй сукні.

Чомусь його погляд змусив мене ніяковіти. Але я не відвела очі. Витримала його розглядання.

– Я звикла виконувати обіцянки. І я сама могла впоратися зі Сніжаною. Принаймні у словесних перепалках. Я не потребую захисту.

Артем хмикнув, дивлячись мені прямо в очі.

– Можливо. Але я зробив те, що хотів, – його тон був беззаперечним. Він немов провів невидиму межу, за яку мені не дозволено було заходити. Він чоловік – він вирішує. А я його жінка.