Розділ двадцятий Штаб «Омніса»

Розділ двадцятий

Штаб «Омніса»

Через дванадцять годин після повернення з станції «Омніс» — коли «Чорна комета» вже була за два парсеки від Альфи Центавра, коли Док знову спав у медчастині, коли Мар'янка ходила з Краком у нижній трюм перевіряти соняшники, — Тарас і Ніна закінчили сортування.

У серверній у них на моніторі висів список файлів.

Не сорок два. Не сто. Тисяча чотириста вісімнадцять.

Вони скопіювали майже все, до чого Ніна змогла дістатись за ті три хвилини перед сиреною. Більше, ніж планували. Набагато.

— Це — велике, — сказала Ніна.

— Дуже.

— Чого тут нема?

— Власної переписки Вальма. Я не встигла.

— А що є?

— Протоколи засідань ради директорів за вісім років. Графік знищень — одинадцять планет. Усі технічні документи «Нейрогену-7». Фінансова звітність. Список агентів впливу на всіх заселених планетах. Список політиків, яким платять. Список журналістів, яких зупиняють. Список медичних установ, де вони проводять незаконні випробування на людях без згоди.

— Що?

— Сорок сім установ. Близько дванадцяти тисяч зареєстрованих «випадків». Я думаю — реальна цифра більша.

— Тобто...

— Тобто, Тарасе. «Омніс» — не тільки знищує планети. Вони ще ставлять експерименти на людях. Без згоди. Тисячі — а може, десятки тисяч.

Тарас довго мовчав.

— Це гірше, ніж ми думали.

— Це гірше, ніж усі думали.

— Що тепер?

— Тепер треба сказати Зурру. Все.

* * *

Кабінет Зурра.

Зурр сидів за столом, коли Тарас, Ніна і Петро до нього зайшли — Петро прийшов як «другий голос», Зурр сам попросив.

Тарас розказав. Ніна доповнила. Документи — на планшеті. Зурр дивився. Повільно.

Після двадцяти хвилин — підняв очі.

— Це — не просто зупинити знищення Зіри-3.

— Ні, — сказав Петро.

— Це — знищити «Омніс».

— Як корпорацію, — сказала Ніна.

— Зурре, — сказав Тарас, — ми маємо у руках матеріал, який — якщо опублікувати — не просто призведе до слідства. Це перетворить громадську думку на всю галактику проти них. Уряди планет. Спілки журналістів. Медичні організації. Усі.

— І корпорація відповість.

— Так.

— Нас шукатимуть зі ще більшим бажанням.

— Так.

— І — якщо ми правильно розіграємо — «Омніс» розвалиться за рік.

— Швидше.

Зурр встав. Підійшов до ілюмінатора. Подивився назовні. Потім повернувся.

— Петре.

— Так.

— Мене турбує одне.

— Що?

— Публікуючи це все — ми не просто зупиняємо геноцид. Ми починаємо хаос. «Омніс» — найбільший постачальник ліків у галактиці. Якщо він розвалиться — скільки людей, які залежать від їхніх ліків, помре?

Ніна кивнула.

— Я про це теж думала.

— І?

— Вони контролюють — за моїми підрахунками — близько тридцяти чотирьох відсотків ринку медичних засобів галактики. Багато цих препаратів виробляють тільки вони.

— Тобто — мільйони людей залежать.

— Десятки мільйонів.

— Якщо вони раптом зупиняться виробляти...

— Смертей буде багато.

Тарас:

— Але якщо ми не опублікуємо — мільйони помруть так, як планує Вальм.

— Знаю.

— Це не вибір між «хорошим» і «поганим». Це вибір між різними формами масової смерті.

— Знаю.

Петро, який до цього мовчав, сказав:

— Я можу запропонувати.

— Кажіть.

— Ми не публікуємо все одразу.

— Що?

— Ми публікуємо поступово. Спочатку — документи про Зіру-3 і Малий Дніпро. З датами, з іменами. Це зупиняє конкретне знищення. Потім — список експериментів на людях. Це знищує репутацію Вальма особисто. Але — не корпорацію.

— Ідея.

— Ми тиснемо на корпорацію — щоб вона зняла Вальма. Щоб рада директорів винесла його. Корпорація залишається. Нові люди. Без Вальма. Можливо — нормальні. Можливо — ще гірші. Але — хай перевіряє це галактика, не ми.

— А якщо вони не зміщують Вальма?

— Тоді публікуємо далі.

— Петре.