Розділ дев'ятнадцятий Вихід

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

МИ — КОВАЛЕНКИ

Частина третя

МИ — КОВАЛЕНКИ

Розділ дев'ятнадцятий

Вихід

Центральна станція корпорації «Омніс» з орбіти виглядала як місто.

Не як один будинок, не як космічна платформа — як місто. Довге, витягнуте по окружності маленької місяця, з дев'яти поверхів зовні, з щонайменше двадцяти зсередини, з мережею зовнішніх коридорів, що з'єднували окремі будинки-модулі. Вогні — як у великому земному мегаполісі. Деякі вікна — горіли. Деякі — тьмяні.

У Зурра в голові була карта. Вона там була вже тринадцять років. Кожне вікно — вивчено. Кожен перехід — прораховано. Кожна камера — позначена. Зурр знав цю станцію краще, ніж деякі її жителі.

Човник Краба наближався. Зурр сидів поруч з ним. Крак — позаду, за ним — Пирс і Ніна. Стор — п'ятим, з задніми вантажами.

— Дві хвилини, — сказав Краб.

— Приймаю.

— Курс — шлюз гостьовий шістнадцять.

— Приймаю.

— Маска?

— Включена.

Маска — це була вкрадена ідентифікаційна схема, яку Тарас з Ніною — за останні два тижні — виробили з даних, що їх дав Алма Дайрак. Чи то радіо-підпис корабля, чи то сигнатура — Ніна називала це «маскою». Суть — для систем «Омніса» човник Краба виглядав як звичайний постачальник з планети Ліон-5, який регулярно привозив біологічні зразки до лабораторій корпорації. Таких човників до станції прилітало в середньому чотири на день. Один з них — фактично — сьогодні не прилетів (Тарас переконав їхнього диспетчера, що човник затримався на Ліон-5 через технічну проблему). Замість нього — прилетів Краб.

— Шлюз. Приймаємо.

— Приймаю. Синхронізація.

Човник м'яко пристикувався. Затискачі клацнули. Повітряний тиск — вирівнявся. Зовнішній голос з гучномовця, жіночий, автоматичний:

— Вітаємо вантаж з Ліон-5. Імпорт номер одинадцять-сім-тридцять два. Перевірка санітарна. Будь ласка, очікуйте.

— Очікуємо, — сказав Краб у мікрофон.

На дисплеї човника пройшла смуга — «Санітарна перевірка». Три секунди. Потім — «Пройдено».

— Вихід дозволено. Ласкаво просимо до центральної станції «Омніс».

Зурр подивився на Крака. Крак — на Зурра. Ніна — на обох. Пирс тримав сумку. Стор — тихо перевіряв зброю в кишенях куртки.

— Виходимо, — сказав Зурр.

* * *

Шлюз. Станція «Омніс».

Вони вийшли в шлюзову кімнату. Біла, чиста, з запахом дезінфекції — такою, якою мала бути медична установа. На стінах — логотипи. «Омніс. Розвиток без меж». «Якість. Довіра. Майбутнє». Написано красивим шрифтом.

У кутку — одна камера. Дивилась.

Їх зустрів робот — прикотився на колесиках, з планшетом у маніпуляторі.

— Пане Галер? — спитав робот.

Галер — це було псевдо під маскою. Зурр: «Так».

— Вантаж — біологічні зразки?

— Так.

— Контейнер у вас є?

Пирс підняв сумку — в ній було десять герметичних контейнерів з чимось, що виглядало як біологічні зразки, але насправді було просто фізрозчин з маркерами. Ніна їх зробила за тиждень.

— Будь ласка, пройдіть у санітарний пропускник. Потім — у зону доставки. Шлях позначено на підлозі.

— Дякую.

Робот покотив далі. Вони пішли за синьою смугою, позначеною на підлозі. Пройшли через санітарний пропускник — кімнату з тонким туманом дезінфекції, через яку треба було пройти чотири метри. Пройшли. Вийшли в коридор.

У коридорі — вже були люди. Троє в білих халатах йшли зустрічно. Жінка з планшетом. Двоє чоловіків щось обговорювали тихо. Ніхто не звернув увагу.

Вони пройшли повз. Зурр — попереду, з сумкою. Пирс — з коробками зразків. Крак — за ним. Ніна — за Краком. Стор — останнім, з руками вільними для можливого захисту.

За синьою смугою.

Триста метрів.

До зони доставки.

* * *

«Чорна комета». Тарас.

Тарас у серверній слухав через навушник.

На його моніторі була карта станції — жива, оновлювана за секунди. Червоні цятки — камери. Жовті — люди з біометричними ідентифікаторами. Синя — група Зурра, помічена як «Галер + 4».

Група йшла. Він бачив.

Він — контролював. Через канал, який він зламав два тижні тому, Тарас мав доступ до диспетчерських екранів безпеки «Омніса». Кожен крок Зурра був для нього видним. Кожна камера, що могла її побачити — була в Тарасовому полі. Якщо якась з камер робила щось неочікуване — Тарас її бачив і реагував.