Розділ третій Усі на підлогу!

Розділ третій

Усі на підлогу!

Тарас прокинувся від того, що у нього впав телефон з дивана. Телефон гепнувся на підлогу екраном донизу — Тарас це відчув навіть уві сні, бо будь-який нормальний власник смартфона розрізняє звук «екраном догори» і звук «екраном донизу», і різниця між ними — це різниця між спокійним ранком і трьома тисячами гривень, яких немає.

Він відкрив одне око. Подивився на підлогу. Телефон лежав екраном донизу. Чудовий початок дня.

Тарас потягнувся, підняв телефон — скло ціле, слава всім розробникам захисних плівок — і подивився на час. Шоста двадцять дві ранку. По корабельному. На Землі зараз було скільки — він вирахував — перший п'ятнадцять ночі у Полтаві. Тарас зітхнув. Його біологічний годинник не розумів космосу і вимагав поспати ще.

Але з іншого боку каюти вже чулося шарудіння. Мар'янка. Шарудіння було тихе, майже професійне — Мар'янка в минулому році освоїла мистецтво безшумного виходу з кімнати, і відтепер її перехід з «спить» у «десь ходить» був майже непомітний. Тарас підняв голову.

Мар'янка стояла посередині каюти в піжамі і взувала кросівки. Жовті, з бджілками. Ті самі.

— Ти куди?

Мар'янка завмерла. Потім обернулася з виглядом людини, яку застали зненацька, але яка вирішила цього не показувати.

— Нікуди.

— Ти взуваєшся.

— Це не твоя справа.

— Мар'янко.

— Тарасе.

— Чесно — куди?

Мар'янка подивилася на сплячу бабусю в другому ліжку. Бабусі там не було. Ліжко було акуратно застелене. Тарас теж подивився, здивувався, повернув погляд на Мар'янку.

— Так. Де бабуся?

— Уже пішла.

— Куди?

— В ресторан.

— О шостій ранку?

— Ну так.

— Чому?

Мар'янка подивилася на брата з виразом, який зазвичай приберігала для випадків крайньої дурості.

— Тарасе. Ми в космосі.

— І що?

— Нічого. Забий.

Вона натягнула кросівки, підкреслено акуратно зав'язала шнурівки, і вийшла — тихо, з гідністю, мов посол, якого відкликала рідна країна, але посол від цього не став менш послом.

Тарас повернувся на диван. Лежав, дивлячись у стелю, ще хвилину. Потім зрозумів, що заснути вже не вийде. Сів. Озирнувся.

Мама і тато спали. Тато спав особливим чином — обличчям у подушку, рукою обнявши спинку ліжка, наче боявся, що його хтось зіпхне. Мама — на боці, спокійно, з одною рукою під щокою, як у ілюстраціях у дитячих книжках. Мурчик спав у ногах — такий пухнастий м'яч з розпливчатими межами.

Тарас узяв телефон, надів навушники і ліг знову. Не для того, щоб спати, — для того, щоб провести перші години космічного дня так, як він проводив перші години будь-якого дня: уставившись у світ, який можна увімкнути і вимкнути кнопкою.

* * *

О сьомій п'ятнадцять батьки прокинулися. О сьомій сорок родина зібралася в каюті й почала збиратися на сніданок. Бабуся і Мар'янка повернулися з ресторану з виразом людей, які провели ранок продуктивно.

— Ви де були? — спитала Оксана.

— На розвідці, — сказала бабуся.

— Розвідка чого?

— Загальний огляд.

— Ви снідали без нас?

— Ні. Ми робили огляд.

— Мамо.

— Оксано.

Мама подивилася на Мар'янку. Мар'янка подивилася у стелю. У Мар'янки на щоці була одна маленька, ледь помітна цятка шоколадного морозива. Оксана це побачила. Бабуся побачила, що Оксана побачила. Оксана зітхнула, але нічого не сказала.

— Ви погані.

— Ми були в розвідці, — повторила бабуся. — Дочо.

Оксана засміялася. Тарас теж, хоча намагався приховати. Петро почув сміх і вийшов з ванної, запитально підняв брови. Ніхто нічого не пояснив. Родина пішла снідати.

* * *

Сніданок був нормальний. Тобто: їжа була їстівна, кава не зовсім кава, хліб трохи сухуватий, але масло справжнє. Пауль-робот привітався з Мар'янкою як зі старою знайомою і спитав, як їй спалося. Мар'янка відповіла, що добре. Вона не згадала про ранкову розвідку, бо була лояльна до бабусі.

За сусіднім столиком сиділа родина з трьох: тато років сорока, мама років тридцяти п'яти, дівчинка років дванадцяти з довгим темним волоссям, в якому з одного боку була акуратно заплетена коса, що явно не пасувала до іншого, ідеально вирівняного боку. Це була Соня. Вона побачила Мар'янку, кивнула. Мар'янка кивнула у відповідь. Тарас це побачив і завмер з виделкою в повітрі.

— Ти її знаєш? — спитав він Мар'янку пошепки.

— Ну так.

— Звідки?

— Ми вчора разом гралися.