Розділ 10 (2)

***

У день прем'єри я увійшла до театру через чорний хід. В очікуванні таємничої прими журналісти обступили всі входи, і навіть щоб послизнути через службові двері довелося докласти небувалих зусиль.

Але у стінах театру мене не покинула наростаюча тривога. Можливо давалася взнаки розлука з рідними, або відсутність Нілу, але всередині мене наче натяглася тонка нитка, яка готова ось-ось порватися.

Я з побоюванням дивилася на працівників сцени, вишукуючи серед них причину хвилювання. Але всі навколо були зайняті своїми справами, і ніхто не звертав увагу на одну з рядових балерин.

Я прослизнула в гримерку Жожо, котра вже по праву була моєю. Закрила засув, намагаючись вгамувати емоції. Сукня для прем'єри вже висіла на манекені. Але не це мене збентежило.

Дзеркало!

На ньому, як і минулого разу, було послання:

«Забирайся, або пошкодуєш про це!»

Червоний колір літер змусив стрепенувся. Я схопила ганчірку і почала витирати напис, але він не зник, а лише ще сильніше розмазався по склу.

Знесилена впала на пуф і опустила голову на долоні.

– Зберись… Це лише прем'єра… Ти довго готувалася… Нічого страшного не може статися.

Я повторювала ці слова кілька разів, поки в серці не затихла тривога. Мені все ще було ніяково, але я вже змогла взяти себе в руки.

Піднялася, і зі злобою скинула з себе одяг. Біла сукня з фатиновою спідницею обтягла граційну фігуру.

Волосся ідеально вклала, пуанти взула, а обличчя приховала під маскою. Руки трохи трусило від хвилювання.

У двері гучно постукали, запрошуючи сцену. Я почекала пару хвилин, кинула прощальний погляд на своє відображення та пішла на зустріч невідомості.

Артистки балету пожирали мене поглядом. Було складно не помічати їхньої цікавості. На щастя, Тоні швидко розганяв цікавих роззяв.

Я чула, як за ширмою тужать глядачі в очікуванні вистави. Від їхнього перешіптування по тілу йшли мурашки.

- Бажаю не спіткнутися, - прилетів їдкий голос однієї з балерин другого плану.

Їх було четверо й у їхніх поглядах читалася образа. Я пам'ятала, як на групових репетиціях вони говорили, що нова прима позбавила одну з них головної ролі. Всі недолюблювали нову балерину, хоч у їхніх образах не було моєї провини.

- Дякую, Наталі, - відповіла, помічаючи, як змінюється її вираз обличчя.

Вона не чекала, що я можу її знати.

У цей момент з оркестрової ями пролунала музика. Глядачі причаїлися. А величезні фіранки з легким цокотом роз'їхалися убік, відкриваючи огляд на сцену.

Під потрібний такт я вийшла на сцену, ловлячи на собі загальну увагу. Мелодія лилася і трансформувала її в танець.

Вперше я почувала себе впевнено та професійно. Кожен мій рух був ідеально відпрацьований і доведений до досконалості. Я насолоджувалася кожним моментом, повністю викладаючись у танці.

За заднім планом виступали балерини. Все йшло за планом, поки мене несподівано не смикнули за руку. Я розгорнулася до кривдника, який порушив план постановки.

Наталі стояла напроти з диким виразом обличчя.

– Це мало бути моїм місцем. Я заслужила на нього! – закричала дівчина.

Музика зупинилася. Глядачі схвильовано вигукували, але не відривали погляду від скандалу. Перелякані балерини втиснулися в далекі стіни сцени.

Хтось покликав Тоні.

- Зараз не час це обговорювати, Наталі, -

– Ні. Саме зараз слушний момент.

Вона кинулася до мене, лівою рукою схопилася за полу сукні, а лівою зірвала з мене маску. Побачивши моє обличчя, Наталі зблідла і відійшла убік.

– Ти? Не може бути! Я не вірю.

Я стояла на сцені, наче гола.

Усі побачили моє обличчя. Мою таємницю було розкрито!

Із зали стали лунати спалахи фотоапаратів. А театральна завіса опустилася занадто пізно, щоб приховати тайну, що розкрилася.