Розділ 7 (3)

На її обличчі засяяла усмішка, але у погляді читалося обурення.

Я мала оберігати сестру, навіть від неї самої.

По жвавій вулиці ми пройшли повз кам'яні колони у головні двері Музей історії та мистецтв Верміна. Нас засліплювали спалахи журналістів, які тулилися за парканом. Сьогоднішній день був приурочений до відкриття нової виставки, яку за старою традицією спочатку представляли меценатам та їхньому оточенню.

Весь Вермін стояв на вухах через закритий показ, адже вперше його представлятиме лише клану ікластих. Що вже було скандалом!

– Дозвольте взяти ваші речі, – звернувся до нас лакей, коли ми переступили поріг будівлі.

– Дякую, – я передала йому пальто.

Сьогодні я відмовилася від яскравих нарядів. Світло-блакитне плаття було максимально закритим, але при цьому елегантно підкреслювало фігуру.

Після довгих умовлянь мені вдалося надіти на Дороті щось подібне, але коричневого кольору. Але сестра цьому була не рада.

- Навіщо я погодилася на це потворне ганчір'я. Краще б залишилася вдома, і не червоніла б зараз, – бурмотіла молодша О’Браєн дорогою до головної зали.

– Людину ганьбить не вбрання, а його дурість… – переді мною з'явилася Марта Кнауф, і тепло посміхнулася. - Меган, Дороті, я рада, що ви змогли прийняти моє запрошення. Ходімо я вам все покажу.

Промовила інша, і прийнявши мене за лікоть, повела вперед. Ми опинились у яскраво освітленому приміщенні з круглою стелею, під якою був підвішений скелет мамонта. Присутніх було значно менше, ніж у герцога.

Старий професор розповідав про виставку. Навколо нього стовпилась невелика група нудьгуватих  панів. Інші збилися купками по три-п'ять чоловік і щось невимушено обговорювали.

– Невже не буде танців? – роздратовано спитала Дороті.

– Не сьогодні, люба. Але не хвилюйся, це не останній захід у твоєму житті, – відповіла Марта.

Мені було ніяково за сестру. Її присутність стане тим ще випробуванням.

- Меган, Дороті, яка несподівана зустріч, - з натовпу нам на зустріч вийшла зрадниця-сестра.

- Енні! – Заверещала молодша і кинулася на шию старшої з О’Брайєн.

Вони не бачилися багато років. Якби не Шлюбний сезон і необхідність знайти пару, то й цієї зустрічі не відбулося б. Але я не стала про це говорити Дороті.

- Ти так виросла! Подобрішала! Дай я на тебе подивлюся, - Енні відсунула її, роздивляючись з голови до ніг. - Справжня наречена.

- Мені треба з тобою багато про що поговори. Я стільки всього хочу у тебе запитати…

- Мені здається, зараз не найкращий момент для цього, - я вклинилася в розмову. - У Енні, мабуть, інші плани.

- Дурниці. Я завжди знайду час для своєї молодшої сестрички.

Від фальші та лицемірства я поперхнулася повітрям.

- Я б теж хотів поговорити з тобою на самоті, - прилетіло мені в потилицю.

Не знаю скільки часу Еліот стоїть за моєю спиною, але від його голосу дибки встали всі волоски на тілі. Перед очима випливла картина нашої останньої зустрічі, коли він намагався мене вкусити.

Повільно обернулася до нього і крижаним тоном промовила:

– Я не маю бажання з тобою щось обговорювати.

Жодна емоція не виявилася на його обличчі. Він знав, що я так відповім.

- Меган, тобі треба дати шанс цьому нещасному, - раптово заступилася за нього Марта. - Не хвилюйся, він усвідомив свої помилки, і більше не буде їх робити. А Енні поки подбати про твою сестру.

- Із задоволенням! – підтвердила старша сестра слова вампирки.

Як вівця на заклання, Дороті пішла з Енні в далеку частину зали. Наївне дівчисько не зрозуміло, що стало тим гарантом, який змусить мене розмовляти з Еліотом. Тепер мені став зрозумілим план Марти. Взяти в заручники Дороті, щоб мати на мене вплив.

- Ходімо, - Еліот підштовхнув мене до дверей сусідньої кімнати. Але прочитавши на моєму обличчі невдоволення додав:

- Ти ж не хочеш, щоб із твоєю сестричкою щось трапилося. Марта доручилась за тебе, а не за неї.

Мені хотілося висловити йому в обличчя все, що я думала. Але аргументи розуми змушували прийняти його пропозицію. Перемагаючи внутрішній протест, я пішла разом із Еліотом.