Шостий розділ

Шостий розділ

Я прокинулася на світанку від задушливої спеки. Тіло Ніла обдавало жаром, з ним неможливо було лежати поряд. Тихенько прибрала його руку і піднялася з ліжка. Захотілося трохи охолонути.

Вовтузитися з сукнею я не ризикнула, тому накинула на плечі чоловічий піджак і вийшла на вулицю. В обличчя вдарило осінньою прохолодою.

- Не спиться? - пролунало поруч, і з-за намету до мене підійшла Ліліан.

Я мерзлякувато пересмикнула печами, глибше кутаючись у піджак.

- Трошки.

- Пройдемося, є розмова.

Ліліан пішла вперед, а я слідом. Перші кілька хвилин ми мовчали, віддаляючись від поселення. Незабаром намети залишилися десь далеко за спиною, а стара почала свою розповідь:

– Ніл не народився у нашому поселенні. Його привели до нас. Батько викинув його біля головного багаття і заборонив повертатися назад. У перші кілька годин ми його зловили за кілька кілометрів від рідної домівки. Він був упертим і цілеспрямованим. - Вона посміхнулася своїм думкам. - Арею довелося заборонити хлопчику повертатися додому за допомогою влади альфи. Ніл швидко збагнув, що зможе подолати цю заборону лише, коли сам стане альфою.

Він зростав справжньою катастрофою. Бійки, хуліганство, створення банд. Цей хлопчик пробирався до вершини найчорнішими способами. Чоловікові доводилося багато разів його витягувати з різних колотнеч.

- Чому ви не вигнали його, як це зробив його батько?

- Я ставила це питання чоловіку. Він був дуже мудрим. Він сказав мені, що з нахабством і напором колись Ніл стане справжнім лідером. І він ніколи не пробачить, що ми виставили його за двері. Він мав рацію, хоч це його й занапастило.

- Це Ніл убив вашого чоловіка?

- Не зовсім. Одного вечора вони зчепилися в сутичці за титул альфи. Ніл був молодий, сильний і вже тоді перемагав у всіх бійках. Він не вбивав його, але після того поєдинку самопочуття Арея похитнулося. Він ще пришив три роки, а потім...

- Мені шкода.

Ліліан зупинилася біля великого дерева з глибоким дуплом.

- Ось ми й прийшли, - вона засунула руку в отвір, шукаючи чогось. - Ніл заборонив мені розповідати його головну таємницю. Але він не подумав про те, що її можна розкрити в інший спосіб... Ось вони.

Ліліан дістала з дупла пакунок старої пожовклої тканини і простягну мені. Я обережно відкривала один шар за іншим, поки в моїх руках не опинилися пара дитячий пуант. Вони були ідентичні тим, які були у мене в дитинстві.

– Це мої? - Ліліан кивнула, не в силах видавити із себе хоч слово. – Звідки вони тут?

– Все, що відбувається у твоєму житті – не випадково. За всім стоїть він. І перш ніж прийняти доленосне рішення, ти повинна дізнатися якою ціною ця людина досягла того, щоб бути з тобою поруч.

***

Дорога додому виявилася набагато швидшою, ніж я очікувала. Пів дня ми гуляли з Нілом ярмарком. Я відбивалася від його бажання зробити мені подарунок. Але незважаючи на мої протести разом зі мною в кареті таки їхали невеликі гостинці для матері та сестри. Якщо я не хотіла від нього подарунків, то Ніл вирішив зробити їх моїм рідним.

Після розповідей Ліліан і моїх дитячих пуантів я з недовірою почала ставитися з нелюда. Не скажу, що довіряла йому раніше, але тепер нова тінь лягла на наші дружні стосунки.

Саме дружні! Зв'язувати своє життя з цією людиною я не мала наміру. Що я йому прямо заявила, коли ухилилася від його поцілунку і вискочила з карети у напрямку дому.

Благо, що він не став наздоганяти мене, а лише попросив кучера передати подарунки. Мабуть, пам'ятав цікавість моєї сестри.

Я з полегшенням переступила поріг майже рідної квартири, вдихнула повітря уявної волі. Чомусь мене ніхто не зустрів.

- Дороті, мамо, я повернулася. Де ви всі?