Розділ 5 (3)

На щастя, все довкола настільки захопило мою увагу, що я зовсім забувала про присутність Нілу. Східний текстиль та порцелянові сервізи, виставка худоби та вистави вуличних артистів. Я почувала себе щасливою дитиною, яка не може відірвати погляд від яскравого і строкатого.

Ніл весь час йшов поруч, дозволяючи насолодитись моментом. Він зрідка щось говорив і здебільшого дивився на мене, ніби більше нічого не помічав навколо.

Ярмарок був величезний. До обіду нам не вдалося повністю його обійти. Ніл завів мене в невеликий намет-ресторанчик, звідки долинав дивовижний аромат. Кухар подав нам печену страву, і на кілька хвилин ми зосередилися на вмісті тарілок.

— Коли ми повернемось у Вермін? — першою порушила мовчання.

— Завтра.

Мої брови поповзли нагору.

— А де я ночуватиму? Я не бачила поблизу жодного готелю.

— Нехай для тебе це буде сюрпризом.

Яскравий спалах світла змусив заціпеніти. За кілька метрів від нас стояв чоловік із важким фотоапаратом. Коли він прибрав його від обличчя, я впізнала в ньому Кайла — журналіста з вечірки. Пригадала його бажання написати статтю про моє життя.

Невже він стежить за мною?

— О, ні. Це не добре, — промовила з досадою.

Апетит зник.

— Ей, ти. Іди-но  сюди, — покликав його Ніл. Кайл спершу розгубився, але все ж таки підійшов до нашого столика. — Хто такий? І чому робиш знімки без дозволу?

Хлопець опустив погляд на кінчики своїх черевиків і втиснув шию в плечі, немов черепаха.

— Кайл. Я пишу статтю про ярмарок до місцевої газети. Фотографував місцеву кухню. Не хотів вас потурбувати, альфа.

— Ти знаєш її? — Ніл кивнув у мій бік.

Кайл зиркнув на мене, а потім знову опустив погляд.

— Так. Це графиня Меган О’Брайєн.

— Так ось, якщо її ім’я або фотографія випадково з’явиться на сторінках твоєї газети, я тебе знайду, і ти пошкодуєш, — крижаним голосом промовив Ніл. — А тепер іди. І щоб я тебе тут не бачив.

— Дякую, альфа, — Кайл промовив і, задкуючи, квапливо покинув нас.

Як тільки він зник з поля зору, я не змогла втриматись від запитання.

— Що означає «Альфа»?

— Головний чистокровний лютововк у своїй зграї. Цей титул не успадковується, його можна отримати, забравши в іншого лютововка. Я обов’язково розповім тобі про це, але трохи згодом. Ходімо, ми не дійшли до місця, яке я хотів би тобі показати.

Він підвівся і повів мене у бік закритих наметів. Тут уже не було торгашів та галасливої музики. Ніл відчинив край одного з наметів, допомагаючи мені пройти. Усередині виявився сивий чоловік із бакенбардами у дорогому костюмі. На акуратному носі трималися круглі окуляри.

У приміщенні стояла масивна дерев’яна вітрина, на якій нічого не було. І широке дзеркало у кутку кімнати.

— Мої вітання, пане Найтлі, та вашій чарівній супутниці. Підходьте ближче. Я приготував усе так, як і обіцяв.

Чоловік дістав із шухлядки три квадратні, об’ємні, різьблені коробки і поставив їх перед нами.