Розділ 5 (2)

Я швидко піднялась та на ходу накинула халат. Вискочила до зали, де Ніл дивився через вікно на вулицю.

Він обернувся і з приємною усмішкою промовив:

— Доброго ранку, принцесо. Я прийшов тебе забрати.

Над правою бровою в нього красувалася подряпина — невелике нагадування про переможний поєдинок.

— Ти не мав права приходити до мого дому. Я нікуди з тобою не піду, — сказала пошепки, щоб ніхто з домашніх нас не почув.

Хоча, знаючи цікавість Дороті, впевнена, вона вже приклала вухо до замкової щілини і конспектує кожне моє слово.

— Чому пошепки?

— Не твоя справа.

— У нас був договір, — сказав, а потім підвищив голос так, щоб його було виразно чути в кожному куточку квартири: — Коли ми з тобою цілувалися, ти мені такого не говорила.

З-за дверей почулося хихикання молодшої сестри.

Я підбігла до нього і накрила його рота долонею.

— Не роби так. У маман почнеться напад, — прошепотіла.

Він прибрав мою долоню і промовив серйозним тоном:

— Збирайся. Даю тобі десять хвилин. Або я винесу тебе з дому в цьому халатику, — він із глузуванням смикнув за горловину.

Від безсилої люті я тупнула ногою. Хотілося подряпати йому очі, але я бачила його на рингу. Навряд чи мої переламані нігті змінять його рішення.

Нема що робити. Довелося збиратися.

Наче віхор повернулася до кімнати, мало не збивши з ніг Дороті. Сестра з маман відійшли вбік, мовчки спостерігаючи за моїми метаннями.

Я одягла повсякденне коричневе плаття, в емоціях плуталася з ґудзиками.

— Ти кудись їдеш? — обережно спитала маман.

— Так… Буду завтра. Може, раніше.

— Меган, що пов’язує тебе з цим чоловіком?

— Невелика домовленість. А після цього вікенду нас нічого не буде пов’язувати. Не хвилюйтесь. Я під захистом герцога.

Вискочила з кімнати і, не дивлячись на Ніла, пішла відразу до дверей. Краєм ока відзначаючи, що він задоволено всміхається. Від чого захотілося стукнути його чимось важким.

На вулиці було тепло та сонячно. Промені приємно торкалися шкіри, а в повітрі ширяв запах опалого листя та ранкової випічки.

Це був би чудовий ранок, якби мені не довелося їхати в екіпажі з Нілом. Усередині карети ми розмістилися навпроти одне одного. Я мовчала, дивлячись у вікно. Найменше хотілося розмовляти з цим негідником. Він теж не поспішав починати розмову.

Поки ми їхали головними дорогами Верміна, я могла тримати бойкот. Але коли кучер повернув на путівець і повіз мене за територію міста, я вже не стримала мовчання.

— Куди ми їдемо?

— Принцеса зволила почати розмову? По тому, що я бачу, ми їдемо вперед.

— Це не смішно. Куди ти мене везеш?

— Не хвилюйся, якби я хотів тебе викрасти, то не став би заїжджати по тебе на екіпажі. Простіше було б перехопити тебе біля театру і засунути в мішок.

— Ти надто компетентний у справах викрадення людей, як для працівника канцелярії, — не втрималася від шпильки.

— Просто в мене багата фантазія, — вимовив глузливо.

Гостре слівце вже крутилася на язиці, коли шум гармоні відвернув мою увагу. Незабаром до нього додалися дзвінкі крики та голоси.

Екіпаж зупинився, і я першою вийшла надвір. Дорога привела нас у величезне наметове місто. Воно було таким великим, що могло зрівнятися із центральним кварталом Верміна.

Всюди бродили люди. Але найбільше тут було торговців. Одні стояли біля возів, продаючи врожай. Інші змайстрували дерев’яні прилавки з випічкою та прянощами. Треті носили на руках різнобарвні намиста, голосно закликаючи покупців.

Слідом за мною вийшов з екіпажу Ніл.

— Це… Вермінський Чорний ринок?

— Як я міг привести чарівну графиню у кубло злодіїв, убивць та контрабандистів? Це — сезонний Вермінський ярмарок. А Чорний ринок знаходиться он за тим пагорбом, — він вказав жестом на невеликий виступ, до якого йти було від сили десять хвилин.

— Ти божевільний. Чого ти мене сюди привіз? Якщо нас упіймають, то посадять у в’язницю.

— Це ж чудово!

— Чому? — насторожилася я.

— У тюремній камері у нас буде більше часу впізнати одне одного. — Я не змогла стримати посмішки. — Ходімо. Я тобі все покажу.

Його долоня лягла на мою талію, і я одразу напружилася. Ніл помітив це і додав:

— Ти ж не хочеш, щоб я прибрав свою руку? Інакше можуть подумати, що ми не разом, і хтось захоче вкрасти таку красуню, як ти.

— Гаразд, хай лишається, — процідила крізь зуби.

Якби чисте самолюбство випромінювало світло, то зараз я б осліпла від сяйва Нілу.

— Ти така мила, коли сердишся, — він рвучко потягнувся поцілувати мене в щоку, але я вчасно відсахнулася, витріщивши перелякані очі. — Зрозумів, вибач, не при людях. Залишимо ніжності на потім. Ходімо, покажу тобі все тут.