Розділ 4 (2)

***

Я запізнювалася не тому, що не встигла зібратися чи затрималась у дорозі. Я робила це навмисно, намагаючись відтягнути момент зустрічі з тими, кого колись вважала своїми друзями.

Зараз лише одиниці могли похвалитися, що залишилися такими, як раніше. У нашому світі потойбічне існувало завжди. У дитячих казках та міських легендах розповідали про страшних монстрів. Але я завжди вважала їх лише фольклором, як і багато хто з нас.

Поки чотири роки тому король своїм указом не вивів із тіні всю нечисть, що ховалась у чорних коморах і під ліжками. Це стало справжнім шоком!

Вище суспільство розділилося на три частини. Перші симпатизували іншим і невдовзі самі ставали ними. Перевертництво та вампіризм стали відмінною рисою багатьох аристократичних сімей. Адже тепер крім грошей і влади вони змогли отримати небувалу силу та довголіття.

Інші були категорично проти нових законів. Їхнє обурення вилилося в Чистокровну змову. Вони спробували прибрати від влади короля і поставити на трон його двоюрідного брата, який обіцяв знищити всю нечисть. Але змовники зазнали невдачі. Покарання було жахливим, їх закули в кайдани, засунули в мішки та викинули на середину Рейні.

І були ті, хто вважав за краще жити так, наче нічого не змінилося. Вони ухвалили нові закони, але вважали за краще вести звичний спосіб життя. Моя сім’я була однією з таких, поки одного вечора не трапилася жахлива трагедія.

— Пані О’Брайєн, ми на вас чекали. — Немов з-під землі переді мною з’явився чоловік у парадній лівреї. — Ви змусили герцога хвилюватися.

Він був одним із розпорядників свята.

— Лікарі кажуть, що іноді це буває корисним, — уколола у відповідь.

— Ходімо. Для дебютанток відведено спеціальну кімнату.

Він провів мене порожніми коридорами в невелику комору з парою соф та пуфів. Напрочуд я опинилася тут не одна.

Дві близнючки — дочки лорда Венді. Біля стіни бліда білявка на межі непритомності та Мадаліна. Стара суперниця зустріла мене отруйною усмішкою.

— Люба Меган, чи ти це? Я думала тебе давно немає в живих. Такий сюрприз. Де ти пропадала весь цей час?

У неї був неприємний коричнево-мідний відтінок волосся та обличчя посипане ластовинням. Чим би вона його не виводила, воно все одно з’являлося знов.

Всі присутні були гарно одягнені і виглядали більш щасливішими, ніж я. Я ж не поспішала знімати верхній одяг, воліючи залишатися в плащі.

— Це довга історія. Навряд чи тобі буде цікаво.

Двері відчинилися, і з’явився керуючий, рятуючи мене від низки незручних питань.

— Пані Луїза та Сара Венді. І пані Мадаліна Кларк. Вас запрошують до зали.

— Пізніше продовжимо розмову. Я хочу дізнатися про твоє життя після страти батька, — кинула вона на прощання і зникла за дверима.

На мить її слова вибили мене з рівноваги, і я дозволила собі засмутитися. Але потім швидко взяла себе до рук. Я не дозволю нікому з мене насміхатися!

— Не звертай на неї увагу. Вона з усіма така. — Я забула, що тут не одна. Білявка залишилася зі мною у кімнаті. — Я молодша дочка графа Беннетта.

— Меган О’Брайн. Колись дочка графа, позбавленого титулу.

— Я знаю, хто ти. Мій батько завжди добре відгукувався про твою сім’ю, хоч вони й не були знайомі. Як я розумію, тебе теж силоміць змусили сюди прийти?

— Ти прониклива, Адалін. Ти випадково не провидиця? Мені б не завадили кілька корисних порад.

— Я б із задоволенням скористалася подібними послугами, — дівчина приємно посміхнулася.

Двері тихенько відчинилися, і в отворі з’явився керівник.

— У вас десять хвилин, і я проведу вас до зали. Готуйтеся.

Адалін схаменулась і підбігла до одного з кількох дзеркал, що були розставлені по кімнаті.

— Ми останні. Я сподівалася, що всі втомляться, і на мою появу ніхто не зверне уваги. Але поряд з тобою на мене дивитимуться на всі очі.

— Вибач. Не хотіла псувати тобі вечір, — відповіла з ввічливості.

— Тобі нема за що вибачатися.

Адалін поправила підвіску і сережки, прибрала за вухо локон, що вибився з високої зачіски. На дівчині була модна рожева сукня з відкритим верхом і короткі рукавички.

Якби мій батько був живий, я б одягла подібне вбрання. Але, на жаль, його немає поряд.

Скинула плащ і повісила його на гачок у кутку кімнати, краєм ока помічаючи, як дівчина застигла, розглядаючи мене у відображенні. Я ж підійшла до дзеркала, милуючись найдорожчою сукнею у Верміні.

Дорога атласна тканина надавала глибокого насиченого червоного відтінку. Це колір заміжніх жінок, а не безневинних дівчат. Тугий корсет елегантно підкреслював витончену постать, спокусливо підтримуючи пишні груди.

Широку спідницю прикрашали сотні складок. Але найголовнішим надбанням сукні були декоративні елементи із золотої вишивки та дорогоцінного каміння, які робило вбрання воістину королівським.

Адалін обернулася до мене з розгубленим виглядом.