Розділ 4

Четвертий розділ

Сонячним промінням залило простору вітальню. Я вже давно хотіла навідатись до Жожо, але на всі мої листи з проханням про зустріч вона відповідала відмовою, посилаючись на погане самопочуття.

Однак після спільної репетиції з Владом я була готова заявитись до неї без запрошення. Благо цього не знадобилося, адже наступного ранку вона сама покликала мене.

— Ходімо, пані готова вас прийняти, — скорботним голосом промовила служниця і провела мене до спальні прими.

Я переступила поріг кімнати, центральне місце в якій займало величезне ліжко з балдахіном. На купі подушок та м’яких валиків сиділа Жожо. Вона була бліда. Темне волосся було зібране в тугий пучок, а поверх нічної сорочки накинутий халат.

— Меггі, я така рада, що ти прийшла, — слабким голосом сказала прима. — Сідай.

Вона вказала на крісло поряд із ліжком, в якому я опинилася за пару митей.

— Як ти себе почуваєш?

— Жахливо.

Моє серце наче стиснули міцною рукою.

— Що кажуть лікарі?

— Ох, Меггі, вони кажуть страшні речі. Дієта, постільний режим, мікстури та краплі. Мене постійно нудить, і я завжди роздратована! Хочеться сміятися від щастя, а за хвилину я не можу заспокоїти істерику. Це жахливо! Я не знаю, як це зможу пережити.

— Це вплив хвороби? Який діагноз?

— Ти не повіриш, але в мене… — вона перейшла на шепіт — …лялечка.

— Що? — не розчула я. — Комаха? Паразит якийсь?

— Саме так. Паразит! І він прикував мене до ліжка та поставив хрест на моїй кар’єрі! Я ніколи більше не зможу танцювати.

Вона схлипнула і заплакала. Я сіла до неї і обняла, заспокоюючи.

— Не плач. Впевнена, лікарі тобі обов’язково допоможуть. Навряд це щось серйозне. Моя молодша сестра мала схожі проблеми в молодшій школі…

— У твоєї сестри такого точно не було! В мене не просто лялечка, а людська лялечка! — вигукнула.

З хвилину я витріщилася на неї та потім зрозуміла:

— Ти вагітна?

— Не називай це так. Лікарі помилилися. В мене хвороба. Можливо, я помру, багато жінок помирають, намагаючись позбутися цього.

— Ми говоримо про дитину? — вимовила крізь посмішку.

— Лялечку, — діловито виправила вона.

Мабуть, новина про вагітність стала для неї великим потрясінням, і Жожо до останнього намагалася себе переконати, що це хвороба.

— Гаразд. Я буду називати це так, як тобі зручно. І які плани у тебе на цю… лялечку? Тоні поставив мене репетирувати разом із Владом. Він уже почав готуватись до прем’єри. Ми не зможемо довго приховувати твою відсутність. Скільки ти плануєш… хворіти?

— Ох, Меггі. Я б із задоволенням кинула все та прийшла до тебе на допомогу. Але лікарі кажуть, що в мене якийсь безглуздий резус фактор. Забула, що це означає. І через нього мені обов’язково потрібно позбавитися паразита природним шляхом.

— Ти маєш народити, — охнула я. — Але це триватиме близько року.

— Я знаю. Це думка завдає мені майже фізичного болю. Ти повинна постаратися, щоб прикрити мене на цей час. Тонні в курсі, він зробить усе, що ти попросиш. Мені потрібний цей час, щоб відновитися та повернутися на сцену. А ти отримаєш гарну зарплату, і ніхто не знатиме твого справжнього імені. Це ідеальний варіант для всіх нас!

— Чудова ідея, але є одна проблема.

— Яка?

— Шлюбний сезон. Мене змушують у ньому брати участь. А це дуже завадить моїй кар’єрі балерини.

Я коротко описала Жожо ситуацію, в якій опинилася. Вона була знайома з історією моєї сім’ї. Прима дочекалася, доки я закінчу, а потім промовила:

— Я бачу не проблеми, а можливості. Тобі пропонують вибрати кавалера — вибирай. У понеділок — один, у вівторок — другий. Брюнети по середах, а шатенам віддай п’ятниці.

— Але це так не робиться. Чоловіки з вищого суспільства не кидаються на жінок, як бджоли на мед.

— Дурниці. Всі чоловіки однакові. Або вони дурять тобі голову, або ти їм. Вибирати тобі.

— Це складно…

— Нічого складного. Будь красивою та бажаною — привертаючи погляди, розбиваючи серця. Обіцяй золоті гори, а потім роби дурненький вигляд, і кажи, що про все забула. Грай ними, зачаруй. Нехай перегризуть горло один одному, і тоді тобі не буде за кого виходити заміж. Що ти втрачаєш? Репутації в тебе і так нема. Пара гучних скандалів лише струснуть пилюку з купки іменитих снобів. Відкрий мою вбиральню, — вона показала на двері ліворуч.

Я відчинила їх, відчуваючи благоговіючий захват. Навіть у маман не було такого величезного вибору суконь.

— Що далі?

— Праворуч повинен висіти чорний чохол на плічках. Дай мені його. — Я поклала його на ліжко. Жожо з ностальгією подивилася на річ. — Всі чекатимуть, що ти з’явишся наче сіре мишеня — побите життям дівчисько, зі зіпсованою репутацією, без грошей та перспектив. Безрідна, з якої можна зробити, що завгодно.