Розділ 3 (5)

Ніл підморгнув і обернувся до супротивника.

— Він такий душка, — відповів із заздрістю Влад. — Як ти з ним познайомилась?

— За дуже неприємних обставин, — невдоволено пробурчала.

Суддя вдарив у гонг, ознаменовуючи початок поєдинку. Суперники маневрували рингом, обмінюючись пробними ударами. Погляд перестрибував з одного боксера на іншого.

У повітрі повисла напруга, яку підхльостували вигуки глядачів. Несподівано Ікло завдав кілька вдалих ударів, змушуючи Ніла відсахнутися. Серце стиснулося від тривоги за Ніла. Не знаю чому, але мені не хотілося, щоб йому було боляче.

Несподівано Ніл ухилився і завдав удару у відповідь. Ікло похитнувся, схопився за скроні, намагаючись скоординувати зір.

Рефері дав йому кілька секунд прийти до тями. І з осатанілим поглядом він кинувся в бій, але Ніл зустрів його потужною контратакою, і через пару прицільних ударів супротивник вже лежав на землі.

Я не могла повірити в це!

Суддя підняв руку Ніла вгору, проголошуючи його переможцем. Натовп тріумфував! Нелюд зустрівся зі мною поглядом і прошепотів:

— Я переміг! Ти моя.

Одинадцять років тому

— Батьку, у двір приїхала карета! — замурзаний хлопчик у пошарпаному одязі вбіг у стайню.

Конюх кинув зчищати бруд із копит бурої кобили, розігнувся і вийшов надвір.

Маєток Сент-Герлан був порожнім уже кілька років. Колишній господар програв у карти велику суму грошей і не зміг повернути позику до банків. Тому на майно був накладений арешт. А щоб маєток і стайня не занепали, у будинку тримали кілька слуг.

Магнус побачив дорогий екіпаж, що зупинився біля входу. З нього вийшов високий чоловік з темним волоссям і довгим носом.

— Пане, ви, мабуть, помилилися адресою. У цьому будинку ніхто не живе, — сказав Магнус незнайомцю.

— Я приїхав за вірною адресою, — із внутрішньої кишені незнайомець витягнув аркуш із печаткою банку і простяг його конюху.

У ньому говорилося, що Ланел О’Браєн викупив маєток і став новим і єдиним законним власником.

— Ми вже приїхали? — пролунав писклявий голосок, і з вікна карети визирнула темноволоса дівчинка.

— Так, Меггі. Зачекай хвилинку.

— Але мені не терпиться все роздивитися! Я хочу вибрати, де буде моя кімната!

Слуга повернув папір новому власнику.

— Я — Магнус — конюх маєтку Сант-Герлан, пане. З прислуги залишилися лише я та мій син — Нільсон.

Чоловік махнув у бік хлопця, що стояв біля стін стайні. Він був на пару років старший за Меггі. І не відриваючись стежив за розмовою.

— У нас є коні? — пролунало питання з карети, потім на землю ступила дівчинка в ошатній бірюзовій сукні. — Я хочу на них подивитись. Може, вони стануть друзями з моєю поні Цукеркою… — Дівчинка уважно подивилася на конюха, і в цей момент її увагу привернули очі чоловіка. На секунду круглі зіниці звузилися до розмірів тонкої вертикальної смужки, але потім знову набули звичного вигляду. — Ваші очі. Вони наче… як у змії.

Конюх дзвінко засміявся, а батько Меггі мило посміхнувся.

— Мила, такого не буває. Тобі щось привиділося, — заспокоював її Лайнел.

— Ні, я точно бачила, — наполягала дитина.

Магнус дістав із кишень важку зв’язку ключів.

— Ходімо, пане, я покажу вам дім. А мій син, Нільсон, може провести юній леді екскурсію в стайню.

Меггі глянула на хлопчика біля стіни. У ньому не було нічого незвичайного, окрім очей. Вони були точнісінько як декілька хвилин тому у його батька. Хижі очі монстра, який обрав свою жертву.

Дівчинка вчепилася в руки батька і притулилася до нього, як до рятівного кола.

— Ні. Я не піду. У хлопчика око…

Коли ж вона знову глянула на Нільсона, то обомліла. Він здавався звичайнісіньким, ніби не було метаморфоз. Вона вирішила, що з нею щось не так, якщо вона бачить те, що не бачать інші.

— Щось трапилось, люба? — запитав Лайнел.

— Все добре... Я просто хочу спочатку подивитися будинок. Не хочу підходити до цього хлопчиська.

Син конюха посміхався. У його пихатій фізіономії читався виклик і загроза, яка стрімко наближається.