Третій розділ

Третій розділ

Шурхіт у кімнаті порушив сон. Я неохоче розплющила одне око, спостерігаючи за порушником. Дороті відкрила мою платинову шафу з пузатими ручками і поспіхом перебирала речі.

Вона намагалася зробити це якомога тихіше, але вроджена незграбність не дала їй це зробити. З трьох сестер О’Браєн їй пощастило найбільше! Завдяки її безталанності маман поставила хрест на балеті. Через що Дороті виросла звичайною щасливою дитиною. За що ми з Енні її недолюблювали.

— Що ти забула в моїй шафі? — спросоння спитала і, нарешті, відкрила друге око.

Сестра здригнулася більш від несподіванки, ніж від сорому.

— Мені потрібні твої лілові підв’язки.

Від здивування у мене брови поповзли вгору.

— Навіщо вони тобі у школі при монастирі?

— Мої розтяглися і погано тримають панчохи. А лілові ти рідко вдягаєш, отже, вони тобі не потрібні. Ось я й подумала, що можу їх позичити.

Її обличчя набуло ангельського виразу. Проте я дуже добре знала своїх сестер.

— Підеш сьогодні в старих, а я перед роботою куплю тобі нові, бавовняні. Якщо сестра Грегорі побачить ці підв’язки, у неї станеться зупинка серця. Вони надто… дорослі для тебе.

— У нас один розмір. Я пропоную заощадити. Адже нам потрібні зайві гроші, — продовжувала випрошувати.

— Ні. Це моє останнє слово, — різко промовила.

Дороті підскочила, наче ошпарилась окропом.

— Ти завжди був егоїсткою і думала тільки про себе! — тупнула ногою і майже вискочила з кімнати. Мої слова зупинили її на порозі.

— Стій! — сестра в надії повернула голову. — Поверни мої духи та пудреницю. Вони стояли на туалетному столику.

Від злості в неї заграли жовна. Дороті витягла з кишені чорну формену сукні два флакончики і з гуркотом поставила їх на місце. Насамкінець вона грюкнула дверима і з криками: «Маман, вона нестерпна! Я лише хотіла допомогти, а вона…»  зникла з мого поля зору.

Я встала з ліжка і потяглася за халатом. Ще чверть години Дороті збиралася до школи перед тим, як покинути квартиру. Я визирнула у вікно, щоб провести сестру поглядом.

Молодша наче відчула. Повернулась до вікна, скривила обличчя, показуючи мені язик, і зникла за парканом.

Дороті швидко подорослішала. Тяжке життя робить нас старшими за своїх однолітків. На жаль, це все одно не береже нас від помилок.

— Меггі, люба, прийди у вітальню! Там на тебе чекає сюрприз, — прозвучав піднесений голос маман, що вже не обіцяло нічого доброго.

Я пішла на звук і застала леді О’Браєн у кімнаті з білим конвертом у руках. Білий папір — аристократичний знак. Люди нашого достатку могли дозволити собі лише жовті конверти.

— Звідки цей лист?

— Сьогодні прийшло на твоє ім’я. Я ще не відкривала. Прочитаєш?

Я взяла листівку і недбало відкрила.

«Шановна, графиня Меган О’Браєн.

Будемо раді бачити вас на прийомі на честь відкриття світського сезону цієї п’ятниці о вісімнадцятій годині в маєтку Лерн-Таун.

З повагою, герцог Велінгем».

— Що там? — не вгамовувалася маман.

— Мене запросили до герцога на прийом, — з досадою сказала.

— Це чудово!

— Це жахливо. Я не бажаю там бути.

— Від запрошення герцога не відмовляються!

— Я знаю, але ти не все розумієш…

Маман жила у своєму вигаданому світі, з якого хворобою були стерті травмуючі спогади.

— Починається світський сезон. Ти вигідна партія для багатьох. Як тільки батько повернеться, нам повернуть усі наші заощадження.

— Зараз це називається шлюбним сезоном. І тепер укладаються не лише шлюби, а й договори. Раз на три роки настає новий місячний цикл, і нелюди божеволіють. Вони шукають собі пару, бо перестають контролювати свої інстинкти… — на обличчі матері з’явилося нерозуміння. Для неї це була надто складна інформація. — Не звертай уваги. Я сказала дурість. Не знаю чому.