Розділ 2 (2)

Я підійшла до шафи, де висіли вбрання Жожо. Вона мені багато разів пропонувала ними скористатися, але раніше не видавалося можливості. Але спокуса подразнити нелюда, і при цьому поставити його на місце, була велика.

Мені сподобалася чорна блискуча сукня з відкритим декольте. Вона виглядала звичайною до моменту, поки на неї не падало яскраве світло і вона починала грати переливами.

У відображенні дзеркала на мене дивилася гарна брюнетка із охайною зачіскою та яскравим сценічним макіяжем.

Я накинула жакет і вийшла із гримерки. Більшість трупи вже розійшлася, лише вдалині лунали приглушені розмови.

Впевненим кроком попрямувала до парадного входу театру. На вулиці вже стемніло, але екіпаж Ніла я одразу впізнала. Нахаба стояв поруч і галантно відчинив для мене двері. Мабуть, уже вирішив, що я погоджуся на його непристойну пропозицію.

Ні, любий, сьогодні на тебе чекає тільки розчарування!

З усмішкою на вустах я сіла в карету. Ніл зайняв місце поряд зі мною.

— У вас сяючий вигляд, це я так на вас впливаю?

— У мене сьогодні був хороший день, але краще поговоримо про вас, пане Найтлі. Я ніколи про вас не чула, чим ви захоплюєтеся, окрім балету?

Усмішка торкнулася його губ.

Все ж таки він був по-чоловічому прекрасний. У ньому не було солодкості, схильної до зніжених аристократів. У кожному русі читалася впевненість та мужність.

— Я приїхав у Вермін кілька років тому і займаюся абсолютно нудними паперовими справами.

— Як шкода, я думала, ви людина більш авантюристських професій.

Тепер він вибухнув приємним сміхом.

— Яких це?

— Можливо, ви бандит чи контрабандист. Ви так і не відповіли, як проникли до гримерки.

— Мені відкрив Тоні, ми з ним старі друзі.

Карета зупинилася. Ніл вийшов першим і допоміг мені спуститись.

По очах боляче вдарили яскраві вогні «Шовку» — найдорожчого та наймоднішого ресторану на всьому Верміні. Бронювання столиків потрібно було робити за кілька місяців, якщо не за пів року.

До нас назустріч вибіг чоловік у сюртуку і низько вклонився, раболіпно голосячи:

— Пане Найтлі, ваш столик готовий.

Керуючий провів нас повз загальний зал до невеликої кімнати з одним єдиним сервірованим столом. Величезні вікна були завішані важкими шторами та виходили на Центральну вулицю. А приглушені канделябри створювали камерне освітлення.

Ніл підсунув стілець і допоміг мені сісти. Не знаю, хто він і чим займається, але манери у нього на найвищому рівні.

— Що будете, Меггі? Я до вас на «ти», якщо ви не проти.

— Я буду розписку і слово честі про те, що мій секрет не буде розголошений.

— У вас дуже цікава дієта, — він дістав із внутрішньої кишені блокнот, кулькову ручку і швидко накидав кілька фраз на папері.

— А чим ви харчуєтеся, містере Найтлі?

Він простяг мені розписку.

— Гарними балеринами, — холодно промовив.

— Тоді сьогодні ви залишитеся без вечері.

— Чому?

У кімнату зайшов офіціант, розлив по наших келихах ігристий напій і зник.

— Бо мене не можна їсти. Я під захистом короля.

Його брови здивовано поповзли вгору.

— І чим же ви заслужили таке заступництво? — фальшиво спитав.

— Я внесена до особливого списку учасниць Шлюбного сезону.

— Тоді я мушу вас привітати, незабаром ваше життя налагодиться. І ви успішно вийдете заміж. Це чудова новина. Давайте за це вип’ємо!

Я взяла келих за тонку ніжку та зробила невеликий ковток.

— Дякую.

— І ви вже знайшли обранця?

— Герцог Мак-Мілан стане моїм чоловіком. Поки що дату заручин ми тримаємо в секреті. Ви ж розумієте, що він людина з високим становищем. І є деякі шорсткості щодо мого минулого.

Я бачила, як зухвала посмішка повільно сповзає з його обличчя. Ніл не очікував, що я можу бути заручена. А я не могла повірити, що вмію так майстерно брехати!

— І ти вийдеш заміж за нелюда? Я не вірю.

У мене заграли жовна від згадки цього слова.

— Це моє рішення, — сухо промовила.

— Ти нахабно брешеш, Меггі. Не було жодної пропозиції руки та серця.

— Ви кого намагаєтеся переконати: мене чи себе?

Покер — не моя улюблена гра, але я добре засвоїла правила. Навіть при поганих картах потрібно робити переможний вигляд.

— Ми можемо поїхати до графа і запитати його особисто, — його очі азартно блиснули.

— Ви божевільний? Хто вас пустить на поріг без запрошення?

— Я ж казав, для мене багато дверей відчинено.