Розділ 1 (3)

***

Усю дорогу до маєтку Сант-Герлан я мовчки дивилася на Пурпурний квартал, воскрешаючи спогади. Серед зелених галявин і дорогих екіпажів пройшло моє щасливе дитинство. Здавалося, після страшної ночі чотири роки тому тут нічого не змінилося: птахи співають, бруківкою походжають перехожі, а діти граються на лужку.

— Сумувала за рідними місцями? — несподівано спитав Вільям, який всю дорогу сидів напроти і мовчки дірявив мене поглядом.

— Місця не бувають рідними. Дорогі люди їх роблять такими. Без них — це лише каміння та дошки.

— Я нудьгував. Без тебе тут стало… тихіше.

— У нашу останню зустріч я поранила тебе в плече, Вільяме. Навряд чи ти за цим сумував.

Він отруйно посміхнувся, демонструючи гіпертрофовані ікла, і хотів продовжити, але екіпаж зупинився. Лакей відчинив дверцята, допомагаючи мені спуститися. По знайомій доріжці я пройшла в хол і звідти до приймальні.

Енні сиділа на дивані, обтягнутому коричневою шкірою. На ній була блакитна сукня, яка гарно поєднувалася з її мармуровим обличчям. На шиї висіло кольє з блакитними топазами. При моїй появі вона піднялася, щоб взяти мене в обійми, але завмерла, спіймавши на собі мій холодний погляд.

Вільям залишився біля дверей, спостерігаючи за нашою розмовою.

— Меган, рада тебе бачити. Сідай, — жестом вказала мені на вільне місце навпроти. — Ти не погано виглядаєш, незважаючи на…

— …життя за межею бідності? Ми впораємося і без тебе, сестро. Не варто турбуватися.

Я закинула ногу на ногу.

— Я завжди пам’ятала про вас і багато разів пропонувала допомогу.

— У твоєї допомоги надто висока ціна. Говори, навіщо покликала.

Обличчя Енні вкрилося плямами, а куточки губ опустилися вниз.

— Ти нестерпна! Така ж упертість, як у батька.

— Тоді навіщо кликала?

Вона нервово підвелася і взяла зі скриньки, що стояла на кавовому столику, аркуш паперу, і простягла мені.

— Це адресовано тобі.

Я склала руки на грудях, пам’ятаючи про недавню зустріч. Невже нелюд вирішив натиснути на мене через сестру?

— Що там?

— Запрошення взяти участь у світському шлюбному сезоні.

З моїх грудей вирвалося зітхання полегшення. Це не той папір.

— Ти жартуєш? Я не братиму участі у ваших шлюбних іграх. Як ти могла припустити, що це мене зацікавить?

— Це наказ короля. Після вирівнювання нас у правах з іншими…

— …нелюдами, — поправила я її.

— Так ось, після зрівнювання інших у правах з людьми дуже багато хто захотів переродитися. За час твоєї відсутності більшість аристократів перестала бути людьми. Власників чистої крові залишилося дуже мало. Король примусово залучає таких дівчат та юнаків для участі у шлюбному сезоні.

— Я не братиму участі в цьому! Бракувало стати чиєюсь іграшкою.

— Тоді тобі підберуть пару без твоєї згоди. По секрету скажу, що один наш спільний знайомий дуже прагне твоєї відмови. Наскільки я знаю, він готовий взяти над тобою шефство.

Кожна волосинка на моєму тілі стала дибки.

— Він повернеться у Вермін? Його покарання скінчилося?

— Зробили виняток з нагоди шлюбного сезону. Меган, ти маєш усе добре обміркувати. Минулого вже не змінити. І тобі не вдасться ігнорувати новий світ, він все одно увірветься в твоє життя, хочеш ти цього чи ні. Маман не в собі, а сестра надто мала, щоб подбати про себе. Меггі, виконай усе, про що тебе просять, — вона дала мені конверт у руки. — Тебе не можуть змусити вийти заміж за іншого. Ти завжди можеш вибрати в чоловіки когось із людей і продовжити наш чистокровний рід.

— Заміжжя не входило до моїх планів.

— Я знаю, але без захисту ти станеш для нього легкою здобиччю.

Я піднялася з місця, але дорогу до дверей мені перегородив Вільям.

— Я відвезу тебе назад.

— Не варто, інакше я не стримаюсь і вистрілю в тебе ще раз!