Пролог
Я стояла рівно навитяжку. З байдужим обличчям, коли в душі клекотіла лють. З кожним словом незнайомця хотілося видряпати йому очі, де б вони в нього не були!
— Я пропоную контракт. Ви зможете ознайомитись і навіть зробити деякі зміни.
Чоловік за секретером поклав на дерев’яну поверхню аркуш паперу. В очі кинувся масивний срібний перстень із чорним каменем.
Я не рушила з місця, наче статуя. Ризик, що я розірву папірець і кину йому в обличчя, був дуже великий.
Натомість я витріщалася на його обличчя, яке негідник сховав за допомогою магії. Скільки б не намагалася розпізнати його риси, у голові залишалася лише порожнеча. Чари відразу стирали спогади, залишаючи після себе неприємну мігрень.
— Вам не цікаво? — промовив зі смішками в голосі.
На ноги немов одягли залізні кайдани з вантажем, але я підійшла ближче.
Погляд опустився на перший рядок, і з губ зірвався нервовий сміх.
— «Договір співпраці»? Ви знущаєтеся? — вимовила з роздратуванням.
— А як, на вашу думку, має називатися документ? — з іронією перепитав.
Моє обурення його тішило.
Зблизька можна було розглянути його широкі плечі та підтягнуту постать. Якби не дорогий сурдут, я б прийняла його за вантажника або каторжника з галер. Тільки вони мають настільки накачані тіла.
— Рабський контракт?
Він вибухнув оксамитовим сміхом.
— Ви не рабиня, пані Меган. Ви коханка. Я лише отримую вашу симпатію на певний термін.
— Заведіть собі професійну повію. Для людини вашого достатку це не складе особливих труднощів. Навіщо я вам?
— На жаль, не так багато дівчат, які мені підходять. Візьміть контракт, — він підсунув папір ближче. — Ви не забруднитесь, якщо його прочитаєте. Проте розумітимете всі переваги.
— Ні, дякую. Мені не цікава ваша пропозиція, — відповіла, дивлячись туди, де мали бути його очі.
У голові одразу розлилася хвиля болю, але її можна було стерпіти, на відміну від його непристойної пропозиції.
— Ви відмовляєтесь? — вимовив більше з досадою, ніж із подивом.
— Моя гордість не продається за договором. А вам бажаю успіху в подальших пошуках. Всього найкращого.
Я відвернулася, щоб піти, як несподівано незнайомець підвівся і перехопив моє зап’ястя. Він був на дві голови вище за мене, і від нього віяло небезпекою. Немов величезна гора м’язів нависла наді мною, затуляючи від світла.
— Ти помиляєшся, Меггі. Я дам поблажку твоїй молодості і дам тобі час подумати.
— Ми не переходили з вами на «ти». Відпустіть мене, негайно, — зло процідила.
— А як не відпущу? Що тоді? Якби я міг, то вибрав би іншу, менш проблемну дівчину. Але є речі, які мені непідвладні. Тому візьми папір і добре його прочитай. Інакше я заберу тебе без будь-яких зобов’язань та гарантій.
— Ви не посмієте.
— Ще як посмію, — і на підтвердження своїх слів він стиснув моє зап’ястя.
Пальці чоловіка подовжилися і вкрилися шерстю, а нігті перетворилися на гострі звірячі пазурі.
— Нелюд, — зірвалося з губ.
Я сіпнулася, і незнайомець відпустив мене. Позадкувала до виходу, боячись обернутися до нього спиною.
Нелюд! Справжнісінький!
Уперлася спиною у двері, але ручка не піддавалася.
— Ти маєш тиждень. Після ми повернемося до угоди. І, будь ласка, не роби дурниць.
— Ніколи цього не буде, — кинула у відповідь, і в цей момент дверна ручка піддалася і я несамовито вискочила з кімнати.
Без огляду побігла коридором до рятівного виходу. Потрібно було якнайшвидше покинути цей безіменний особняк.
— Я чекатиму на нашу зустріч, Меггі, — прилетіло мені в спину.
***
Двері кабінету відчинилися, і на порозі з’явився Патрік.
— Якесь дівчисько з переляканими очима промайнуло повз і вибігло на вулицю. Чим ти займаєшся за моєї відсутності?
— Це не дівчисько, а ходяча катастрофа, — буркнув Ніл і сховав контракт у верхній шафці столу, подалі від очей брата.
Старший Найтлі підвівся і підійшов до вікна, вид з якого відкривався на передній двір. У цей момент Меган вискочила на освітлену газовими ліхтарями бруківку. І, ігноруючи екіпаж, що її привіз, пішла до воріт.
— Вона вирішила йти пішки? Вночі? Без супроводження? — зойкнув Патрік, який за лічені секунди опинився поряд із братом. — У неї немає інстинкту самозбереження? Її ж у першому провулку спіймають діти ночі.
— Не зловлять, — промовив роздратовано. — Але іноді мені б хотілося влаштувати їй гарний струс.
Тіні на газових ліхтарях затремтіли. І величезна потворна чорна пляма відокремилася від однієї з них і пішла за дівчиною.