Пролог

Пролог

Я стояла рівно навитяжку. З байдужим обличчям, коли в душі клекотіла лють. З кожним словом незнайомця хотілося видряпати йому очі, де б вони в нього не були!

— Я пропоную контракт. Ви зможете ознайомитись і навіть зробити деякі зміни.

Чоловік за секретером поклав на дерев’яну поверхню аркуш паперу. В очі кинувся масивний срібний перстень із чорним каменем.

Я не рушила з місця, наче статуя. Ризик, що я розірву папірець і кину йому в обличчя, був дуже великий.

Натомість я витріщалася на його обличчя, яке негідник сховав за допомогою магії. Скільки б не намагалася розпізнати його риси, у голові залишалася лише порожнеча. Чари відразу стирали спогади, залишаючи після себе неприємну мігрень.

— Вам не цікаво? — промовив зі смішками в голосі.

На ноги немов одягли залізні кайдани з вантажем, але я підійшла ближче.

Погляд опустився на перший рядок, і з губ зірвався нервовий сміх.

— «Договір співпраці»? Ви знущаєтеся? — вимовила з роздратуванням.

— А як, на вашу думку, має називатися документ? — з іронією перепитав.

Моє обурення його тішило.

Зблизька можна було розглянути його широкі плечі та підтягнуту постать. Якби не дорогий сурдут, я б прийняла його за вантажника або каторжника з галер. Тільки вони мають настільки накачані тіла.

— Рабський контракт?

Він вибухнув оксамитовим сміхом.

— Ви не рабиня, пані Меган. Ви коханка. Я лише отримую вашу симпатію на певний термін.

— Заведіть собі професійну повію. Для людини вашого достатку це не складе особливих труднощів. Навіщо я вам?

— На жаль, не так багато дівчат, які мені підходять. Візьміть контракт, — він підсунув папір ближче. — Ви не забруднитесь, якщо його прочитаєте. Проте розумітимете всі переваги.

— Ні, дякую. Мені не цікава ваша пропозиція, — відповіла, дивлячись туди, де мали бути його очі.

У голові одразу розлилася хвиля болю, але її можна було стерпіти, на відміну від його непристойної пропозиції.

— Ви відмовляєтесь? — вимовив більше з досадою, ніж із подивом.

— Моя гордість не продається за договором. А вам бажаю успіху в подальших пошуках. Всього найкращого.

Я відвернулася, щоб піти, як несподівано незнайомець підвівся і перехопив моє зап’ястя. Він був на дві голови вище за мене, і від нього віяло небезпекою. Немов величезна гора м’язів нависла наді мною, затуляючи від світла.

— Ти помиляєшся, Меггі. Я дам поблажку твоїй молодості і дам тобі час подумати.

— Ми не переходили з вами на «ти». Відпустіть мене, негайно, — зло процідила.

— А як не відпущу? Що тоді? Якби я міг, то вибрав би іншу, менш проблемну дівчину. Але є речі, які мені непідвладні. Тому візьми папір і добре його прочитай. Інакше я заберу тебе без будь-яких зобов’язань та гарантій.

— Ви не посмієте.

— Ще як посмію, — і на підтвердження своїх слів він стиснув моє зап’ястя.

Пальці чоловіка подовжилися і вкрилися шерстю, а нігті перетворилися на гострі звірячі пазурі.

— Нелюд, — зірвалося з губ.

Я сіпнулася, і незнайомець відпустив мене. Позадкувала до виходу, боячись обернутися до нього спиною.

Нелюд! Справжнісінький!

Уперлася спиною у двері, але ручка не піддавалася.

— Ти маєш тиждень. Після ми повернемося до угоди. І, будь ласка, не роби дурниць.

— Ніколи цього не буде, — кинула у відповідь, і в цей момент дверна ручка піддалася і я несамовито вискочила з кімнати.

Без огляду побігла коридором до рятівного виходу. Потрібно було якнайшвидше покинути цей безіменний особняк.

— Я чекатиму на нашу зустріч, Меггі, — прилетіло мені в спину.

***

Двері кабінету відчинилися, і на порозі з’явився Патрік.

— Якесь дівчисько з переляканими очима промайнуло повз і вибігло на вулицю. Чим ти займаєшся за моєї відсутності?

— Це не дівчисько, а ходяча катастрофа, — буркнув Ніл і сховав контракт у верхній шафці столу, подалі від очей брата.

Старший Найтлі підвівся і підійшов до вікна, вид з якого відкривався на передній двір. У цей момент Меган вискочила на освітлену газовими ліхтарями бруківку. І, ігноруючи екіпаж, що її привіз, пішла до воріт.

— Вона вирішила йти пішки? Вночі? Без супроводження? — зойкнув Патрік, який за лічені секунди опинився поряд із братом. — У неї немає інстинкту самозбереження? Її ж у першому провулку спіймають діти ночі.

— Не зловлять, — промовив роздратовано. — Але іноді мені б хотілося влаштувати їй гарний струс.

Тіні на газових ліхтарях затремтіли. І величезна потворна чорна пляма відокремилася від однієї з них і пішла за дівчиною.