ЧАСТИНА III. РЕЦЕПТ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ Розділ 8. Податкове розвантаження: як звільнити реальну економіку від зашморгу

ЧАСТИНА III. РЕЦЕПТ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ: ЯК ПОВЕРНУТИСЯ ДО ПРИРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Розділ 8. Податкове розвантаження: як звільнити реальну економіку від зашморгу

Проблема надмірного податкового навантаження на працю є однією з ключових у сучасній економічній теорії добробуту. Вона безпосередньо впливає на стимул до продуктивної діяльності, інвестицій у людський капітал та розвиток внутрішнього ринку.

Згідно з даними Світового банку, середній рівень сукупного податкового навантаження на доходи працівників у світі становить приблизно 25–30% від фонду оплати праці (World Bank, World Development Indicators, 2023). В Україні ж сумарна податкова ставка на фонд оплати праці, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб (18%), військового збору (5%) та єдиного соціального внеску (22%), сягає 45%, що є надмірним показником для країни з середнім рівнем доходів. Для працівника це означає, що з кожної умовної 1000 гривень роботодавець витрачає близько 1450 гривень, а працівник «на руки» отримує лише 820–830 гривень. Решта йде до бюджету у вигляді податків і зборів.

Однак ця частина відображає лише пряме оподаткування праці. Не менш суттєвим є й непряме оподаткування, яке впливає на споживчі можливості громадян. Зокрема:

податок на додану вартість (ПДВ) — 20%, який стягується з кожної покупки;

акцизні збори на паливо, алкоголь, тютюн; мита та екологічні збори.

У сукупності прямі та непрямі податки створюють ефективне фіскальне навантаження понад 55–60% від реальних доходів домогосподарств (оцінка Інституту соціально-економічних трансформацій, 2024). Це означає, що пересічний українець віддає державі більше половини свого потенційного доходу — прямо чи опосередковано.

Для порівняння, середнє податкове навантаження в країнах із подібним рівнем ВВП (за даними World Development Indicators, 2024) становить 25–30%. Таким чином, українська податкова система є непропорційно важкою для економіки, що страждає від військових дій та багаторічної корупції.

Такий фіскальний тиск створює демотиваційний ефект для найманих працівників і підприємців, створює фіскальний парадокс: чим більше громадяни сплачують податків, тим менше відчувають їхню користь, посилюючи тенденції до тінізації економіки та трудової міграції.

Концепція оптимального рівня оподаткування вперше була систематизована Артуром Лаффером у 1970-х роках. Відповідно до його моделі (Laffer, The Economics of the Tax Rate, 1979), існує така податкова ставка , за якої доходи бюджету максимальні, а трудова та інвестиційна активність не знижується.

Коли держава перевищує цей рівень, економічні суб’єкти починають мінімізувати свої зобов’язання через ухилення, тінізацію або еміграцію капіталу.

Емпіричні дослідження підтверджують, що оптимальна ефективна ставка податку на доходи фізичних осіб у країнах із середнім рівнем розвитку становить 25–30% (Mertens & Ravn, Journal of Economic Dynamics and Control, 2013).

Таким чином, податкова політика, що встановлює сукупне навантаження вище 40%, вважається економічно неефективною, адже стимулює “втечу від оподаткування”.

Для кращого розуміння дисбалансу варто розглянути декілька прикладів.

Сінгапур. Сукупне податкове навантаження на доходи працівників становить близько 15%. Незважаючи на низькі ставки, держава забезпечує високий рівень бюджетних доходів завдяки прозорій системі адміністрування та мінімальному рівню корупції (Singapore Ministry of Finance, 2022).

Грузія. Після реформ 2004–2007 років загальна ставка податків на зарплату знижена до 20%, що сприяло різкому скороченню тіньового сектору та збільшенню надходжень до бюджету на 35% за три роки (World Bank, Doing Business, 2010).

Естонія. Модель пропорційного податку на доходи (flat tax 20%) з мінімальними винятками забезпечує стабільне наповнення бюджету при низьких адміністративних витратах. За даними Eurostat (2023), рівень довіри до податкової системи в Естонії є одним із найвищих у ЄС — понад 70%.

На цьому тлі Україна з податковим навантаженням понад 40% виглядає країною, що карає продуктивну працю замість того, щоб її стимулювати.

За оцінками Київської школи економіки (KSE, 2022), тіньова економіка в Україні перевищує 30% ВВП, що прямо пов’язано з фіскальним тиском на працю.

Надмірне навантаження має кілька наслідків:

1. Тінізація ринку праці. Близько 4,3 млн осіб працюють без офіційного оформлення (Міністерство економіки, 2023), щоб уникнути податкового тиску.

2. Вимивання кадрів. Високі податки знижують реальний дохід працівників і стимулюють трудову міграцію. За даними МОМ (2023), понад 2,5 млн українців працюють за кордоном, головно з причин низької чистої зарплати.

3. Демотивація до інновацій. Підприємці, які виплачують офіційну заробітну плату, фактично несуть подвійну фіскальну відповідальність — за себе і за працівників. Це знижує інвестиційну активність і сповільнює темпи економічного зростання.

Дослідження Інституту соціально-економічних трансформацій (2021) вказує, що зниження ЄСВ на 5–7% призвело б до легалізації близько 800 тисяч робочих місць і збільшення чистих бюджетних надходжень через розширення бази оподаткування.

Проблема надмірного оподаткування виходить за межі економіки — вона зачіпає етичну природу відносин між громадянином і державою.

Згідно з концепцією «фіскального контракту» (Timmons, World Politics, 2005), громадяни погоджуються сплачувати податки лише тоді, коли відчувають, що держава ефективно виконує свої функції та надає публічні блага.

Коли ж держава перетворює податки на форму експлуатації, фіскальний контракт руйнується, а ухилення від податків стає формою соціального протесту проти несправедливості системи.

Українська податкова система фактично карає легальну працю, водночас толеруючи офшоризацію капіталів і пільги для великих корпорацій. Це створює ситуацію моральної асиметрії, у якій громадянин не відчуває зобов’язання бути лояльним до держави, що не є лояльною до нього.